Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Уд@р по Пpилуках… Що вiдомо пpо poдину рятyвальника, яку в6uла p0cія…

Уд@р по Пpилуках… Що вiдомо пpо poдину рятyвальника, яку в6uла p0cія…

Viktor
5 Червня, 20255 Червня, 2025 Коментарі Вимкнено до Уд@р по Пpилуках… Що вiдомо пpо poдину рятyвальника, яку в6uла p0cія…

Удaр о Пpилуках…

Що вiдомо пpо poдину рятyвальника, яку вбuла pocія.

У Прилуках внаслідок масованого удару загинула родина начальника місцевої пожежної частини.

Серед жертв були дружина рятувальника, його донька та однорічний онук.

Про це пише 24 Канал з посиланням на главу МЗС України Ігоря Клименка, Національну поліцію України та Володимира Зеленського.

Що відомо про загиблу родину у Прилуках

Серед 5 загиблих у Прилуках внаслідок нічної атаки були 3 людини з родини начальника місцевої пожежної частини. За даними Ігоря Клименка, ворожий дрон влучив у будинок, коли там перебували жінка рятувальника, його донька та онук.

Рятувальник цієї страшної ночі разом з пожежно-рятувальною командою перебував на місцях ліквідації наслідків ударів ворога,
– сказав міністр.

Володимир Зеленський наголосив, що рятувальник прибув ліквідовувати наслідки ворожої атаки просто до свого дому. Там він уже і дізнався жахливі новини про загибель рідних.

У Прилуках загинула родина рятувальника
Загиблі дружина (ліворуч) та донька (праворуч) рятувальника у Прилуках після атаки / Фото “Свої.Кривий Ріг”

У Нацполіції розповіли, що загиблою дівчиною була Дарина Шигида. Вона працювала патрульною поліцейською, разом із нею загинув її маленький синочок, якому був лише рік, та її мама.

“Дарина приєдналася до лав поліції у Києві у 2020 році. Сильна, світла та щира. Вона була вірна присязі, справедлива, з глибоким відчуттям обов’язку – саме такою її запам’ятають колеги та всі, хто знав її”, – розповіли правоохоронці.

Дарина Шигида загинула у Прилуках
Дарина Шигида працювала патрульною поліцейською до загибелі / Фото “Свої.Кривий Ріг”

У поліції підкреслили, що Дарина мріяла стати поліцейською та мала до цього покликання. ЇЇ тато-пожежник з дитинства вчив доньку допомагати людям, а її чоловік, також патрульний поліцейський, завжди підтримував та допомагав на службі.

Про втрату також повідомили й у Прилуцькому ліцеї №6. У фейсбук-сторінці навчального закладу написали, що Дарина була їхньою випускницею.

5 червня Даша Шигида, її однорічний синочок та мама загинули внаслідок російської атаки. Легких хмаринок…Біль, страх, розпач, злість… Місто в скорботі…
– написали у ліцеї.

Інтернет-видання Лама новини висловлює щирі співчуття родині загиблих Дарини Шигиди, її мами та синочка внаслідок ворожої атаки по Прилуках 5 червня.

Навігація записів

Жаxлuва тpaгедія в Пpилуках. Дpон влучив у дім нaчальника пoжежної чаcтини: з@гuнула вся його poдина
Удap вiд CШA! Штaтu зaбupaють нaйгoлoвнiшe. Тaкoгo yкpaїнцi нe oчiкyвaлu…

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes