Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • НОВИНИ
  • Оcтанній дзвoнuк лунав на клaд0вuщі: як в Укpаїні закiнчився нaвчальний рiк. Деталі…

Оcтанній дзвoнuк лунав на клaд0вuщі: як в Укpаїні закiнчився нaвчальний рiк. Деталі…

Viktor
30 Травня, 202530 Травня, 2025 Коментарі Вимкнено до Оcтанній дзвoнuк лунав на клaд0вuщі: як в Укpаїні закiнчився нaвчальний рiк. Деталі…

Сьогодні в українських школах лунали останні дзвоники.

Передовсім — це свято для випускників, яких, за даними Міносвіти, цьогоріч близько 360 тисяч.

Святкували у регіонах по-різному.

Наприклад, у столиці — просто неба. У прифронтових регіонах — в укриттях або онлайн.

Але в деяких містах та селах — не було ані музики, ані сміху дітей. Бо росіяни зруйнували школи, а однокласники загинули від ворожих обстрілів.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Олени Лоскун.

Сьогодні для них лунає останній дзвоник. Молодші класи радіють: у них три місяці канікул.

А от одинадцятикласникам, яких цьогоріч майже 17 з половиною тисяч, відпочити не вдасться. Попереду — складання випускного тесту і вступ до вищих навчальних закладів.

Хвилина мовчання та гімн України — на святкових лінійках вже котрий рік поспіль звучить не лише радісна музика.

Діти вшановують тих, завдяки кому мають змогу вчитися і будувати плани на майбутнє.

А в одному з ліцеїв — ще й розгортають 40-метровий стяг. Як його несуть випускники — спостерігають запрошені на урочистості військові.

Директорка ліцею каже: для учнів, їхніх батьків та педагогів національні символи — не просто атрибути. Тож, щоб підтримати військо, тут постійно збирають кошти, зокрема, на купівлю автівок для наших захисників.

Ліцеїсти іншого району Києва теж дякують захисникам. Не стримують сліз і батьки. Випускники вальсують, вбравшись у чорно-біле. І для дітей це по-справжньому символічно.

Бо ж поруч із їхньою школою — будинок, у який на третій день повномасштабної війни окупанти запустили ракету. Вона влучила у верхні поверхи, зруйнувала квартири і покалічила людей.

Останній дзвоник у Харкові
Свято останнього дзвоника влаштували й у Харкові.

На заваді не стала безсонна ніч: над містом збивали ворожі безпілотники. Щоб убезпечити дітей, урочистості відбувалися у підземних школах. Нині таких повноцінних шкіл у Харкові чотири, ще шість — облаштували на станціях метро. Тут навчається 10 тисяч дітей.

Останній дзвоник у Запоріжжі та на Сумщині

Через постійні атаки росіян на Запоріжжя уроки тут проходили здебільшого онлайн. Тож однокласники нарешті змогли побачитись не віртуально, а по-справжньому.

На Сумщині останні дзвоники цьогоріч пролунали для 84 тисяч школярів. Більшість дітей святкували в укритті. Натомість для батьків влаштували трансляцію.

Але навіть про таке свято багато дітей можуть лише мріяти. Бо росіяни на Сумщині знищили або пошкодили вже понад півсотні шкіл.

У Коростишеві останній дзвоник лунав на кладовищі

А в Коростишеві, що на Житомирщині — не до святкувань. Останній дзвоник тут лунає на кладовищі.

Серед безлічі свіжих квітів та іграшок височіють три хрести — 17-річного Романа, 12- річної Тамари та 8-річного Станіслава з родини Мартинюків. Обстрілюючи місто, росіяни вбили дітей вночі 25 травня.

Однокласники, вчителі та друзі у жалобі. І залишають на могилі шматочок торта. Вчора у дівчинки мав бути день народження.

Джерело

Навігація записів

Зeленський зустрівся з сенаторами Грeмом та Блюмeнтaлем, які ініціювали зaконопроєкт про нові санкції проти Роcії
ДБP зaтримало екс-заступника гoлови Вищoго Господарського сyду одрaзу на виході з-під варти

Related Articles

Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Viktor
1 Квітня, 20261 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Сміялися… Сестра Вікторії жила з батьками, чоловіка привела до них і двох дітей вже має. Сестра Максима також жила з батьками, тільки вона від чоловіка з дітьми до них втекла. Над ким сміятися? Все таємне колись стає очевидним.

Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Софіє, — сказала вона мені на одній із зустрічей, — щоб вилікуватися, треба змінити обставини. Тобі треба відчути власну силу без оглядки на когось іншого. Поїдь кудись на деякий час. Сама. Це рішення далося мені дуже важко. Як це — поїхати від Артема? А раптом він забуде мене? А раптом знайде іншу? Але я розуміла: якщо я не зроблю цього зараз, я просто знищу наші стосунки своїми підозрами. Я зібрала речі й поїхала в іншу область, де жила моя тітка. Це була невелика квартира в тихому районі, далеко від галасу великого міста. Перші дні були справжнім випробуванням. Я хапалася за телефон кожні п’ять хвилин. Хотіла подзвонити Артему, запитати, що він їв на сніданок, з ким розмовляв. Але я зупиняла себе. — Ти зможеш, — шепотіла я собі. — Ти окрема людина, а не додаток до когось. Тітка Надя, мамина сестра, бачила мій стан, але не лізла в душу. Вона просто давала мені завдання: то на ринок сходити, то в саду допомогти, то разом вареників наліпити. Ми багато розмовляли про життя, про те, як важливо поважати себе

Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Viktor
12 Березня, 202612 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до Син віддає всю зарплату невістці, купує їй одяг та продукти. Однак, Марії цього мало! І нещодавно вона йому таку виставу влаштувала – ну акторка погорілого театру!

Цікаве за сьогодні

  • – У нас немає житла. – А я тут до чого? Ви хочете жити тут? Ця квартира моєї мами, царство їй небесне. Де ви зустрічалися з моїм чоловіком, там і живіть.
  • Мої батьки зовсім не вимагали від мене такої щедрості, я сама хотіла зробити їм приємне.І, звичайно ж, я не забувала про себе. Своєї квартири у мене ще не було, зате була машина. Я звикла ні в чому собі не відмовляти, тому до якогось моменту я навіть не знала, що мені ще потрібно було для комфортного життя.
  • Мама телефонувала, — глухо мовив чоловік. — Каже, щоб завтра всі були в неї. Має якусь «надважливу справу». — Знову гроші потрібні? — Анжела піднялася, розминаючи затерплу спину. — Я ж уже записала її до обласної лікарні на вівторок. І ліки всі купила. — Не знаю, Анжел. Голос у неї був дивний. Такий, урочистий, чи що. За останні вісім місяців життя їхньої родини перетворилося на суцільний марафон по лікарнях. Не стало свекра і її одного сина Дениса і свекруха дуже здала. Відтоді Анжела повністю взяла на себе координацію лікування свекрухи: пошук ліків, найкращих реабілітологів та оплату рахунків. — Андрій з Іриною будуть? — запитала вона. — Так. І Марія з малим теж прийде. Ти знову про щось своє думаєш, про гроші? — Павло підійшов і обійняв дружину. — Рахую, Пашо. Ми за цей місяць виклали майже тридцять тисяч лише на процедури для мами. Ти зафіксував загальну суму? — Навіщо? — здивувався він. — Ми ж для мами стараємося. Гроші є, бізнес працює. — Просто цікаво, чи хтось інший хоч копійку вклав
  • Після маминої смерті я повернулася в лікарню забрати її речі. А коли з кишені халата випав складений учетверо клаптик паперу, я зрозуміла: мама встигла підготувати для мене щось…
  • Іван… — голос колишньої свекрухи затремтів. — Іван мене не навідує. Вже три роки, як не приїжджав. Тільки на Новий рік дзвонить, і то — на дві хвилини. У нього своя сім’я… четверо дітей. Дружина… вона… — старенька гірко посміхнулася. — Вона не така терпляча, як ти була, Катю. Вона з першого дня сказала: «Або я, або ваша мама». І він вибрав її. Переїхали в іншу область. Я там нікому не потрібна. Я мовчала. Я згадала, як вона колись казала: «Мій син мене ніколи не кине». Життя — дивна штука. Воно завжди повертає борги, але іноді у дуже жорстокій формі. — Я думала… що як краще зроблю… — Ганна Степанівна почала плакати. Це були тихі, сухі сльози старої людини, якій більше нема чого втрачати. — Думала, знайду йому багату, з характером, щоб у житті пробилася. А вийшло… як вийшло. Сама лишилася в тих трьох кімнатах. Пусто там, Катю. Тільки стіни холодні. Вона витерла очі хусткою. — Мені лікування треба… на коліно… — продовжила вона, ледь чутно. — Зовсім ходити не можу. А грошей нема. Пенсія — сльози. На ліки ледь вистачає. Сусіди хліб приносять, і на тому дякую… Іван каже, що в нього кредити, діти, школа… нема в нього для мене грошей. Я зупинила машину біля її під’їзду. Того самого під’їзду, з якого я колись вибігла з валізами
  • Чоловік не довіряв банкам, і вважав за краще вкладати гроші в реальне золото. Ну, на золоті зливки грошей не було, а на прикраси – цілком. Все, що дарувалося їй чи доньці, складалося у сейф. До певного часу прикраси Варю не цікавили. Лежать і лежать. Наче подарунок, але якийсь номінальний, але їй вони не потрібні. Невдовзі все змінюється.
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes