На наших землях існує кілька Україн, які між собою майже не перетинаються. Є Україна Ахмєтова, Порошенка, Пінчука, Коломойського, інших неофеодалів різного калібру і їхньої обслуги. Є Україна суддівських, прокурорських, митних, податкових, поліцейських, чекістських можновладців і їхніх дрібніших подільників.
Є Україна кримінального бізнесу переплетена з другою Україною але не тотожна їй. Є Україна покірних. Є Україна незгодних. Є Україна тих, для кого нема війни. Є Україна тих, хто воює. Є Україна тих, хто зробив статки на війні.
Тому гасло «Україні потрібен порох» має право на життя. Бо для тих, хто його кричить, всі решта не Україна.
З тих крикунів жоден не згадає, що за правління їхнього кумира жодна з Україн не почала виробляти справжній порох, а не ту гидоту яку вони так називають, бо владна Україна була зайнята іншим: собачими будками, сліпими трастами, ротердамами і тавруванням «розхитувачів човна». Спалила на складах справжнього пороху й інших вибухових речовин і боєприпасів багато, а виробляти не почала.
Нагадувати це прибічникам галасливої будочної України нема сенсу, а решті бажано не забувати.
Всім добра.