Уже кілька місяців Олег мріяв розлучитися зі своєю дружиною Іриною. Разом вони прожили сім років, дітей так і не завели, і в один момент Олег зрозумів, що йому стало нудно з Ірою. Кожен день був схожий на попередній і наступний, однаковими були тижні й місяці.

Іра була прекрасною господинею, чудово готувала, Олег ніколи не знав неприбраної квартири або порожнього холодильника. Дійшло до того, що, працюючи в кабінеті, Олегу приходила думка про горнятко кави, і буквально через секунду на порозі з’являлася дружина і ставила перед ним ароматний напій.

– Як ти це робиш? – запитував він.

– Що саме?

– Звідки знаєш, що я можу хотіти?

– Просто я відчуваю тебе, бо сильно кохаю, – усміхалася вона.

У такий момент інший чоловік обов’язково обійняв би дружину, поцілував, можливо, потягнув би до спальні, і Олег раніше робив це, а потім перестав і міг хіба що легенько поплескати по руці дружини й проговорити:

– Ну гаразд, дякую. Вибач, я ще трохи попрацюю…

Іра окидала його уважним поглядом і мовчки йшла, щоб зайнятися своїми справами. В Олега в підпорядкуванні був великий відділ і йому часто доводилося спілкуватися з ними не тільки в офісі.

Тому ніхто не здивувався, коли Олег став зустрічатися і телефонувати молодій практикантці Поліні, красивій амбітній дівчині, готовій на багато що заради досягнення успіху. До своїх двадцяти років Поліна прекрасно розбиралася в чоловіках і легко захопила Олега своїм невгамовним темпераментом.

Одного разу вона опинилася з Олегом в одному ліфті і щойно зачинилися дверцята, зробила крок до Олега, притулилася до нього і відверто поцілувала, а потім прошепотіла:

– Хотілося дізнатися, який ви на смак…

За секунду ліфт зупинився, і вона вийшла з найбезпристраснішим виглядом і навіть не обернулася. А ошелешений Олег ще якийсь час не міг зрушити з місця.

Усі наступні дні Поліна поводилася просто і природно, нічим не виділяючись серед інших співробітниць. Хіба тільки її блузки були більш відвертими, а спідниці обтислими.

Вона вдавала, що не помічає пильного погляду Олега і з найнезворушнішим обличчям зверталася до нього з робочих питань. І це зводило його з розуму…

Дуже швидко Олег зловив себе на думці, що постійно думає про Поліну і навіть удома уявляє її на місці Ірини.

Ірина… Вона нічого не помічала, була, як завжди, милою і турботливою… Але не цього хотів Олег, не цього… У ньому прокинувся мисливець, і він захоплено включився в гру, запропоновану Поліною. Тепер вони розпалювали одне одного поглядами, випадковими дотиками, недбало сказаним словом. Олег прокидався з думкою про те, що скоро побачить Поліну і вже від цього буде щасливий.

І ось одного разу вони зіткнулися в архіві. І там, у запорошеному кабінеті, серед стелажів із паперами, пристрасть накрила їх із головою…

Та цього було так мало, що, ледве дочекавшись закінчення робочого дня, вони зняли номер у готелі і вже там, не поспішаючи, насолоджувалися одне одним, не помічаючи, як швидко минає час.

Уперше Олег повернувся додому за північ. Він пройшов на кухню і побачив накриту серветкою вечерю, у спальні на своєму місці спала Ірина. Олег підійшов до дружини, зазирнув у її безтурботне обличчя і вийшов, а Іра, почувши, як він зачинив за собою двері, розплющила очі й довго лежала, дивлячись у темряву.

Минуло кілька місяців. Одного разу Олегу належало поїхати в тривале відрядження і пробути там понад місяць. Їдучи, він хотів сказати Ірині про те, що вже підготував усі документи для розлучення, але не став, вирішив, що зробить це щойно повернеться. І знову Іра не відчула навислої над собою загрози.

Відрядження Олега проходило як завжди, за тим винятком, що за кілька днів до нього приєдналася Поліна, і їхні вечори були сповнені тієї самої палючої пристрасті.

Але одного разу з Олегом сталася біда. Він поспішав на ділову зустріч, коли побачив, що на тротуар летить машина, яка втратила керування. Жінка з дитиною у візку розгубилася і обов’язково загинула б на місці, якби Олег не зорієнтувався за частки секунди. Він встиг відштовхнути їх, а сам зазнав найсильнішого удару…

Олег не чув ні крику людей, ні виття сирен, страшний біль пронизав усе його тіло, і він знепритомнів…

Кілька днів Олег перебував у комі, потім, коли його стан покращився, лікарі стали лякати його наслідками перенесеної аварії. І ось він, весь у бинтах і гіпсі, лежав у лікарні, думаючи про те, що ж тепер буде з ним далі.

Поліна одного разу відвідала його і, побачивши стан коханця, жахнулася.

– Олежку, і що тепер буде?

– Я не знаю…

– А хто ж займе твоє місце?

– Тобі тільки це цікаво? А те, що я можу на все життя залишитися інвалідом, тебе не хвилює?

– А ти що, можеш залишитися інвалідом?!!!!

– Поліно…

– Ну що, Поліно? Вибач, я не розраховувала, що так може статися. Я молода і хочу жити. А ти пропонуєш існувати поруч із тобою?

– Раніше ти так не говорила і хотіла вийти за мене заміж…

– Це було раніше! І взагалі, навіщо ти поліз туди? Це їхня доля! А не твоя!

– Уже моя…

– Я йду… пробач…

– Поліно, Поліно, залишся….

Але вона пішла, залишивши в палаті легкий запах дорогих парфумів…

А за годину до нього приїхала Ірина і залишалася з чоловіком до самої виписки. Вона як завжди тихо й ненав’язливо піклувалася про нього, була для нього добровільною доглядальницею…

– Іро, відпочинь, ти ж зовсім не спиш… – говорив Олег, ледве стримуючи сльози, що наверталися на очі.

– Ну що ти… Я сплю, коли засинаєш ти…

Коли Олега виписали, і він повернувся в рідне місто, його викликали в офіс і сказали, що його звільнено з посади.

– Розумієте, процес не може стояти на місці й чекати на одного співробітника, навіть такого цінного, як ви, – говорив директор.

– Одужуйте, Олеже Івановичу, і щойно повністю відновите свої сили, повертайтеся до нас, і ми подумаємо про ваше працевлаштування.

Похмуріший за хмару Олег вийшов із кабінету. Він кульгав і спирався на тростину, а тому став чекати на ліфт – спуститися сходами навіть усього на один поверх було для нього дуже важко.

Двері ліфта відчинилися і звідти вийшла Поліна, а слідом за нею, посміхаючись і поправляючи краватку, поспішив солідний чоловік із папкою в руках. Поліна навіть не глянула на Олега, а економіст Юра, який підійшов, сказав, усміхаючись:

– Це Георгій Вадимович. На ваше місце призначено…

Олег промовчав. Він згадував той день, коли Поліна в цьому ж ліфті поцілувала його, і він потім вийшов звідти з таким самим дурнуватим виглядом, як і цей Георгій.

Наступні місяці для Олега були наповнені нескінченними візитами до лікарів, масажистів, у процедурні кабінети. Усе це коштувало дуже дорого, але Олег чомусь навіть не замислювався про це.

Ірина терпляче переносила безгрошів’я, поганий настрій чоловіка, вічний лікарняний запах, що просякнув її наскрізь. А потім настав день, коли Олег відчув себе повністю здоровим, і це сталося тільки завдяки турботі його дружини – єдиної, хто не полишив його в скрутні хвилини.

– Іришо, – сказав він дружині, обіймаючи її, – я хочу запросити тебе сьогодні на побачення, як раніше, пам’ятаєш? Давай зустрінемося в ресторані, я замовив для нас столик… Прошу тебе, давай відпочинемо…

– Але в нас немає грошей…

– Є трохи, мені повернули борг… і я хочу витратити його на нас…

– Добре…

Увечері Іра сиділа навпроти нього і, опустивши очі, вивчала меню. А Олег на всі очі роздивлявся дружину, немов бачив її вперше. Він раптом помітив, як Іра схудла, помітив тонку сітку зморшок біля очей, а ще… щось було ще… так! Золото! На Ірині не було нічого з того, що він дарував їй, тільки обручка блищала на пальці.

– Іро, а чому ти не одягла сережки, каблучки, де твої ланцюжки?

– Що?

– Ти не одягла золото…

– Олеже… я не хотіла тобі говорити, але я все продала… все, що в мене було… навіть дещо з одягу… на твоє лікування потрібні були кошти. Я не хотіла, щоб ти страждав або потребував чогось…

– Іро, рідна, кохана, – задихнувся від почуттів, що нахлинули, Олег, – що я можу для тебе зробити… хочеш, життя за тебе віддам…

– Ні, Олеже, життя залиш собі… Воно тобі ще знадобиться…

А потім настали для Олега та Ірини важкі дні: жити доводилося тільки на зарплату Ірини, і їй із великими труднощами вдавалося викроювати сімейний бюджет, щоб господарювати і готувати більш-менш смачну вечерю для чоловіка. І знову Олег не чув від неї жодної скарги…

А потім сталося диво: Олега відшукав директор міжнародної компанії і одного вечора прийшов до нього додому.

– Олеже Івановичу, я пропоную вам високу посаду у своїй компанії. Зарубіжні відрядження на найвигідніших умовах, солідні виплати, преміальні…

– Вибачте, я не розумію, чому мені така честь?

– Це мою дружину і мого сина ви врятували від загибелі… і я ваш боржник… Раніше я не міг приїхати, був у Європі, а тепер… прошу вас… не відмовляйте мені…

Олег із нетерпінням дочекався Ірину і щойно вона прийшла, підхопив її на руки і закружляв квартирою.

– У нас усе тепер буде добре! Усе буде добре! Ірочка, рідна, я так тебе кохаю…

– Олег… Я рада за тебе…- Іра вивільнилася з його обіймів і раптом сказала:

– Але більше ми не можемо бути разом… Я йду від тебе…

Немов відро холодної води вилили на Олега, він опустився в крісло і незрозумілим поглядом втупився на дружину.

– Іро… що ти таке кажеш? Як це???

– Усе просто. Я знала про кожну твою зраду… І пробачала… бо вірила, що потрібна тобі, що ти просто хочеш гострих відчуттів… А потім я відчула, що ти розлюбив мене, здогадалася, що в тебе з’явилася інша жінка… більше, ніж швидкоплинна коханка… Це було дуже боляче… Так, я боліла душею, але так хотіла зберегти сім’ю…

– Іро, вибач… я поясню…

– Не поясниш… Я бачила фотографії, твоя жінка надсилала їх мені…

– Іро…

– Олеже, того дня, коли ти потрапив в аварію, я написала тобі записку і приготувала пігулки… не хотіла жити…

Але дзвінок про те, що ти у тяжкому стані, не дав мені завершити задумане… Я не могла залишити тебе в такому стані… Потім було тривале відновлення… ти був таким безпорадним, потім безгрошів’я… А тепер ти знову в повному порядку… і я йду… Адже ти давно не кохаєш мене… а тепер і я тебе не кохаю…

– Іра… Ірочка, рідна… дай мені шанс… прошу тебе, благаю…

Ірина нічого не відповіла, але наступного ранку, коли Олег прокинувся, дружини вже не було…

Минуло три роки. Олег знову став успішним, і навіть більше, ніж раніше. Він став серйозним, солідним і зовсім розучився сміятися. Лише ввічлива усмішка говорила людям, що він розуміє жарт і здатен хоч на якісь емоції.

З жінками Олег спілкувався винятково в робочих моментах і одразу припиняв спілкування, коли бачив, що вони намагаються стати для нього ближчими, ніж колеги. Увесь цей час Олег шукав дружину, а ночами, страждаючи від безвиході, він благав, дивлячись запаленими очима в темряву кімнати:

– Будь ласка, повернися, я дуже тебе прошу…повернися…

Якось Олег, постукуючи пальцями по керму, чекав, коли хоч трохи просунеться пробка. У цей час по радіо почалася програма привітань і поздоровлень і Олег, не встигнувши ні про що подумати, набрав номер студії, і коли йому відповіли, сказав:

– Я сильно образив свою дружину Сороку Ірину і хочу попросити у неї вибачення за все…

– Яку пісню ви хочете замовити для Ірини?

– “Я люблю тільки тебе” …

І ось із динаміків чоловічий голос, так схожий на голос самого Олега, надривно співав: Я люблю тільки тебе, Богом дану мені
Моє серце палає у вогні
Що ти дала мені, Богом дана одна
Моя лебідко кохана
Варто чи ні жити лиш згадками?
Спомини в сні, з холоду в жар, з подиха в біль
Я повернув би час назад
І повторив би так…

Одного разу Олег приїхав до сусіднього містечка, вирішити деякі питання по роботі. Плануючи залишитися тут на кілька днів, зняв номер у готелі, а ввечері пішов прогулятися містом.

Погода була просто чудова, містечко жило тихим життям, і Олегу подобалося розглядати вікна в будинках, які спалахували, і думати про те, що там зараз сім’я готується до вечері, і в них усе гаразд, чоловік і дружина кохають одне одного, а їхні чудові малята весело бавляться й гамірно галасують. За цими вікнами було життя…а в Олега його не було…

Раптом малюк років трьох ледь не збив Олега з ніг, і сам мало не впав, але чоловік встиг підхопити його, а потім поставив перед собою:

– Ти куди так поспішаєш, брате?

– Тату??? – здивовано запитав хлопчик.

Олег зніяковів і не знайшов, що відповісти, а дитина обійняла його за шию, потім трохи відсторонилася і знову зазирнула в очі:

– Ти знайшов мене, тату?

Олег безпорадно подивився на всі боки і побачив, що до них біжить літня жінка і кричить:

– Іване! Та що ж ти за покарання таке???? – вона підбігла, схопила дитину на руки, пробурмотіла Олегу “Спасибі!” і поспішила піти, ледве втримуючи малюка, який виривався з рук бабусі і кричав:

– Тату! Там мій тато! Відпусти!!!!

А Олег дивився їм услід і думав про те, що все б віддав за можливість назвати цього малюка сином. Ще кілька вечорів Олег приходив сюди, але хлопчик і старенька більше не з’являлися.

А потім з Олегом трапилася неприємність. Якось він, повечерявши в невеличкому ресторанчику, повертався до готелю, і пройти йому залишалося зовсім небагато, але тут із тіні виступили якісь постаті й перегородили йому шлях. Олег зрозумів, що мирно ця зустріч не закінчиться і вже після перших нахабних слів хуліганів, кинувся в сварку

За двадцять хвилин його, підібрали перехожі й викликали швидку допомогу, яка доправила потерпілого до травмпункту. Медсестра зробила потрібні записи, побіжно оглянула потерпілого, потім відвела Олега до чергового лікаря.

Олег увійшов, похитуючись від запаморочення, і тут же ноги його підкосилися, і він упав би просто на підлогу, якби Ірина, яка поспішила до нього, не підхопила його і не допомогла прилягти на кушетку.Спеціально для сайту Stories

Так, черговим лікарем скромного травмпункту була Ірина, його Ірина…

– Рідна моя, кохана, – шепотів Олег дружині, що схилилася над ним, – я шукав тебе і знайшов… Все одно я тебе знайшов… – Олег ловив її руки і цілував їх розбитими губами, залишаючи плями на тонкій білій шкірі.

– Ірочка, Іришко, пробач мені… я так сумую за тобою… я сумую… Іро…

– Олеже,ну що ти… Олеже… Та почекай, дай мені оглянути тебе… Олеже…

Але він немов не чув її слів і тільки повторював:

– Пробач, пробач мене за все… Іро, повертайся… повертайся…

Усе ж таки Ірині вдалося оглянути його рани і, переконавшись, що ні струсу, ні переломів в Олега немає, вона опрацювала всі садна, перев’язала порізи і хотіла випровадити його, але це було неможливо. Тоді вона викликала йому таксі і вийшла з ним на вулицю:

– Олеже, минуло багато часу. І між нами все вже закінчилося. Давно закінчилося… І нічого вже не повториться.Спеціально для сайту Stories

– Ні, – твердо заявив він, – тепер, коли я тебе знайшов, не відпущу. Жити біля твого порога буду, і ти не зумієш прогнати мене.

– Олеже, у мене син…
Іра не встигла договорити, в її кишені задзвонив телефон, вона відповіла і зблідла…

– Що? Що сталося? – запитав Олег.

– Няня сказала, що синок руку зламав…

Олег відчинив двері таксі, що під’їхало:

– Швидко, швидко сідай…

Не минуло й п’яти хвилин, як вони вбігли до квартири, де на дивані лежав хлопчик і плакав, а довкола нього бігала й охала старенька, та сама, що кілька днів тому зіткнулася з Олегом. І хлопчик теж був той самий.

– Мамо! Тату! – закричав малюк, побачивши Ірину й Олега.

Іра кинулася до сина і стала оглядати його руки: ліва рука малюка припухла.

– Треба терміново до мене, у лікарню. Що сталося, Тамаро Володимирівно?

– Зі стільця впав. Біля вікна стояв тебе визирав і впав. Іро, я тільки на хвилину на кухню вийшла, – плакала старенька.

Поки Іра збирала речі сина і проводжала Тамару, Олег узяв малюка на руки і той довірливо притулився до нього. А Олег, не кліпаючи, дивився на старенький сервант, де в дерев’яній рамці стояв його, Олега, портрет.

– Це мій тато, – сказав малюк, потім притулився щокою до плеча Олега, – ти мій тато… мама завжди казала, що одного разу ти знайдеш нас. І ти нас знайшов…

– Знайшов, синку, знайшов… Іра стояла біля порога і дивилася на своїх чоловіків, і великі сльози котилися по її щоках.

Коли вони повернулися в лікарню, і Іра з полегшенням зрозуміла, що у Івана не перелом, а тільки забій, вона присіла поруч з Олегом на кушетку. Він тримав сина на руках і слухав розповідь Іри.Спеціально для сайту Stories

– Я коли пішла від тебе ще не знала, що при надії, а потім вирішила не говорити тобі про це. Ти завжди вмів жити без мене, Олеже, і я подумала, що не завдам тобі болю. Вибач, якщо це не так… До появи малюка і кілька місяців після, я жила в тітки в селі, вона добра, хороша і хотіла, щоб я в неї залишилася, але я не могла… Тому стала підшукувати місце, де могла б працевлаштуватися. Це містечко мені сподобалося, воно тихе і спокійне.

Ну ось… Винайняла квартиру, попросила Тамару Володимирівну доглядати за Іваном, коли я на роботі, платила їй… але вона вже стара, і їй важко встигнути за ним…

– Я знаю… Нещодавно я спіймав його, коли він біг на дорогу…

– Що????

– Ні, тату, я біг до тебе… – пробурмотів сонний малюк.

– Я впізнав тебе… ти там був на портреті, мама казала, що ти прийдеш…

– Ох, синку… – промовив Олег, а потім запитав:

– Іро, а чому ти не приховала від Івана, хто його батько?

– Олеже… я чула ту пісню… Це ж ти замовив її по радіо?

– Я…- тихо відповів Олег…

– І співав її тобі теж я… Тому що я тільки тепер зрозумів, що не можу жити без тебе, що я тебе по-справжньому кохаю…

– І я тебе кохаю, Олеже… – усміхнулася Ірина і поклала голову на його плече.

За тиждень Олег, Ірина та Іван повернулися додому. Веселий сміх синочка наповнив величезну квартиру Олега життям, а він усе боявся випустити руку Іри зі своєї руки, боявся, що це всього лише сон…

Але вона, рідна, кохана, була поруч, знову була поруч, і Олег зрозумів, що хтось згори пробачив його і подарував те саме щастя, яке він раніше не цінував…