Новини України сьогодні

  • НОВИНИ
  • ЖИТТЯ
  • ПОРАДИ
  • ЗДОРОВ’Я
  • КУХНЯ
  • ГУМОР
  • ЦІКАВО
  • Home
  • КУХНЯ
  • Солодкий перець в олійному маринаді на зиму: вже багато років користуюся цим рецептом

Солодкий перець в олійному маринаді на зиму: вже багато років користуюся цим рецептом

Viktor
3 Жовтня, 20253 Жовтня, 2025 Коментарі Вимкнено до Солодкий перець в олійному маринаді на зиму: вже багато років користуюся цим рецептом

Розповідаю як я мариную перчики у олійній заливці – перевірений рецепт смачної заготівлі на зиму.Екзотичні рецепти

Вже багато років користуюся лише цим рецептом, перчики виходять кисло-солодкими, ароматними та дуже смачними. Готую малими порціями у міру дозрівання перців. Щоразу виходить по 3-5 баночок.

Інгредієнти:
Рецепт маринаду розрахований на 3 кілограми перців.

Екзотичні рецепти
Маринад:

Вода 1 літр

Цукор 1/2 склянки (склянка 220 мл)
Сіль 2 ст. л.
Оцет столовий 9% 110 мл
Олія 200 мл
Лавровий лист 2 шт.
Запашний перець 1 ч. л.
Гвоздика 3 шт.
Сушений часник 1 ч. л.
Приготування:
Отже, промила овочі. Розрізала навпіл і витягла насіння, нарізала на довгі смужки.

Форма нарізки не має значення, головне щоб шматочки не були маленькими.

Далі зайнялася маринадом. У мене є суміш перців для маринаду, я використала її (запашний перець, гвоздика, перець горошком, сушений часник).


У каструлю влила воду та олію. Додала суміш для маринаду та лавровий лист. Всипала цукор, сіль.

Відразу виклала перці.

Спочатку здасться, що маринаду дуже мало, так і має бути. Доведіть до кипіння, прикрийте кришкою та варіть 4-5 хвилин на малому вогні.

Шматочки перців повинні ЗЛЕГКА розм’якнути. Головне, не переваріть, інакше вони розваляться.

Потім влийте оцет, дочекайтеся закипання і можна розкладати по банках.

Банки мию водою із содою, потім стерилізую в мікрохвильовій печі 5 хвилин при повній потужності. Кришки кип’ячу в сотейнику близько 2 хвилин після закипання.

Розклала перці з маринадом по банках і закрутила кришками. Поставила банки кришками донизу, накрила рушником і залишила до остигання. Потім поставила в підвал, але можна зберігати за кімнатної температури в темному місці.

Бажаю приємних приготувань та смачного Вам! Якщо сподобався рецептик не забувайте зберегти собі, щоб не загубити! І окрема подяка за поширення рецепт

Навігація записів

Бeзпілотники атакували підприємство “Орськнафтооргсинтез” в Оренбурзькій області
Вночі РФ завдала найбільшого удару по газовій інфраструктурі. Деталі…

Related Articles

Я не дам твоїй мамі більше ні гривні, бо не збираюся виставляти наше майбутнє на торги лише тому, що твоя мама знову повірила в казку про швидке багатство, — Марія спокійно поставила горнятко на стіл, але в її голосі бриніла така впевненість, що Дмитро мимоволі випрямив спину. Він сидів навпроти, вивчаючи візерунок на скатертині, і намагався підібрати слова. Але слова, як на гріх, кудись зникли. Залишилося тільки відчуття провини, яке він тягнув за собою вже не перший рік. — Маш, ну вона ж хотіла як краще. Каже, що всі зараз так заробляють. Якісь там цифрові активи, міжнародні платформи… Вона просто хоче, щоб ми нарешті купили собі те велике житло, про яке мріяли. Розумієш? Вона не для себе, вона про нас думає. — Дмитре, ти доросла людина. Тобі тридцять чотири роки. Ти справді віриш, що хтось у телефоні просто так подвоїть твої заощадження за тиждень? Це не інвестиції, це ілюзія. І я не дозволю витрачати наші спільні кошти на те, щоб купувати комусь у повітрі черговий замок. Ми працюємо по десять годин на добу не для того, щоб подарувати ці гроші пройдисвітам

Viktor
27 Квітня, 2026 Коментарі Вимкнено до Я не дам твоїй мамі більше ні гривні, бо не збираюся виставляти наше майбутнє на торги лише тому, що твоя мама знову повірила в казку про швидке багатство, — Марія спокійно поставила горнятко на стіл, але в її голосі бриніла така впевненість, що Дмитро мимоволі випрямив спину. Він сидів навпроти, вивчаючи візерунок на скатертині, і намагався підібрати слова. Але слова, як на гріх, кудись зникли. Залишилося тільки відчуття провини, яке він тягнув за собою вже не перший рік. — Маш, ну вона ж хотіла як краще. Каже, що всі зараз так заробляють. Якісь там цифрові активи, міжнародні платформи… Вона просто хоче, щоб ми нарешті купили собі те велике житло, про яке мріяли. Розумієш? Вона не для себе, вона про нас думає. — Дмитре, ти доросла людина. Тобі тридцять чотири роки. Ти справді віриш, що хтось у телефоні просто так подвоїть твої заощадження за тиждень? Це не інвестиції, це ілюзія. І я не дозволю витрачати наші спільні кошти на те, щоб купувати комусь у повітрі черговий замок. Ми працюємо по десять годин на добу не для того, щоб подарувати ці гроші пройдисвітам

“– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри?

Viktor
29 Березня, 202629 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до “– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри?

– Звідки в тебе такі гроші? – голос Марини здригнувся. – Накопичувала! З платних сеансів після роботи. З кожного пацієнта. Поки хтось вважав мене за просту масажистку, я просто працювала і не витрачала зайвого

Viktor
17 Березня, 202617 Березня, 2026 Коментарі Вимкнено до – Звідки в тебе такі гроші? – голос Марини здригнувся. – Накопичувала! З платних сеансів після роботи. З кожного пацієнта. Поки хтось вважав мене за просту масажистку, я просто працювала і не витрачала зайвого

Цікаве за сьогодні

  • Марина завжди знала: власна квартира — це не просто стіни, це свобода. Свобода зачинити двері й опинитись у світі, де не треба виправдовуватись, перепрошувати, догоджати. Особливо коли живеш зі свекрухою.
  • – І нащо мені такий старий? Замість меблів? – Степан дивився на мене ошелешений. Такого він точно не чекав
  • Моя мама віддала мене бабусі, коли мені було лише 4 роки. Як бабусі не стало, мама виставила мене з її будинку.
  • Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.
  • Як ти можеш нас покинути в такий складний час? — плакала вона, пакуючи мені банку з варенням. — Ми ж одна сім’я! — Мамо, я не покину вас. Я буду допомагати фінансово. Але мені треба спати хоча б п’ять годин на добу, щоб мене не звільнили, — намагалася пояснити я. І я допомагала. Перші місяці самостійного життя були дивними. Я нарешті відчула, що таке тиша. Я вчилася господарювати на власній кухні, готувала смачні обіди. Оскільки я жила одна, їжі завжди залишалося забагато. Кожні вихідні я завантажувала повний багажник продуктів і їхала до них. Пам’ятаю, як перші рази Віка була мені вдячна. Вона обіймала мене, називала «найкращою сестрою у світі». Приносити пакунки з якісним дитячим харчуванням, м’яким м’ясом для мами та новими іграшками для племінника було приємно. Це давало мені відчуття того, що я — опора. Але вдячність — річ крихка. Вона швидко розчиняється в рутині. Через пів року мої візити перестали бути святом, вони стали нормою. Віка вже не чекала мене з радістю, вона чекала мене зі списком. — Ти що, не бачиш, що дитина виросла з усіх комбінезонів? — замість «привіт» казала вона
  • Ой, почалося… — вона закотила очі. — Ви, мамочки з правильними дітками, завжди знаєте, як краще. Тільки життя — воно не по книжках. Мій Денис росте вільним, а ваш — як на шнурочку. Побачимо, хто з них краще пристосується. І вони пішли. Просто пішли, залишивши нас із брудною ковдрою і зіпсованим настроєм. Я сіла назад на траву. Мої думки мимоволі повернулися в дитинство. Я згадала свою бабусю Ганну. Вона жила в селі і завжди казала: “Дитина — це чисте полотно, що ти на ньому намалюєш, те й буде світ бачити”. Пам’ятаю, як одного разу я, ще зовсім мала, зірвала яблуко в сусідському саду. Бабуся не сварила мене гучно. Вона просто взяла мене за руку, ми пішли до сусідки, тьоті Галі, і я мала сама попросити вибачення. — Сором — це не коли в тебе мало грошей, — казала тоді бабуся. — Сором — це коли в тебе мало совісті. Того дня тьотя Галя дала мені цілий кошик яблук, але я запам’ятала на все життя: чуже — це кордон, який не можна переходити без запрошення
Copyright 2018. All rights reserved | Theme: OMag by LilyTurf Themes