– Я не прошу тебе любити мене, – сказав він. – І не збираюся купувати твою згоду. Можу допомогти із лікарнею, відвезти, зустріти. Можу взагалі зникнути, якщо тобі так легше. Але малюка шкода. І тебе також. – Мене не треба шкодувати! – Тоді не буду. Але чай запропоную. Олена несподівано засміялася. Вперше за кілька тижнів.

by

Олена завжди вибирала столик біля вікна. Не тому, що любила дивитися на вулицю, а тому, що у відображенні скла добре було видно, як вона виглядає поряд із Павлом. Він був із тих чоловіків, біля яких жінки мимоволі вирівнювали спину. Спокійний, доглянутий, у дорогому сірому пальті, з годинником, про ціну якого Олена намагалася не думати вголос. … Read more

— Зачекай, — я перегородив їй шлях до машини. — Ти розумієш, що ти зараз робиш? Ти просто кидаєш дітей і тікаєш. Ми з мамою не наймалися на безкоштовних нянь без попередження. У нас теж були плани на ці дні

by

— Тату, відчиняй ворота, ми не збираємося тут стояти до вечора! — дзвінкий, незвично різкий голос Аліни розрізав ранкову тишу дачного селища. Я відклав шуруповерт і витер піт з чола. Серце радісно забилося. Ми з Валентиною чекали на цей день як на манну небесну. Дружина три дні не виходила з кухні, складаючи меню, якому позаздрив … Read more

Олена влаштувалася доглядальницею в своєї сусідки, бабусі Віри. Вона зайшла, як завжди вранці до Віри, приготувати сніданок, і прибрати в квартирі. – Оленко, підійди, – гукнула бабуся Віра. Олена витерла руки і зайшла в кімнату. – Мене скоро не стане, – раптом почала старенька. – І я маю тобі дещо передати. Віра встала з ліжка і підійшла до старої шафи,  відсунула одяг і вказала на ще одні дверцята в задній стінці. – Ось, дивись, – сказала Віра. Олена підійшла, заглянула всередину і ахнула

by

Олена влаштувалася доглядальницею в своєї сусідки, бабусі Віри. Вона зайшла, як завжди вранці до Віри, приготувати сніданок, і прибрати в квартирі. – Оленко, підійди, – гукнула бабуся Віра. Олена витерла руки і зайшла в кімнату. – Мене скоро не стане, – раптом почала старенька. – І я маю тобі дещо передати. Віра встала з ліжка … Read more

Оце так сюрприз, а ми до тебе в гості, зустрічай, дорогенька! Саме з цієї фрази, що пролунала біля моєї хвіртки, і почалася вся ця історія, яка повністю змінила наші стосунки з родичами. Я якраз стояла біля теплиці, милувалася першими маленькими огірочками та підв’язувала помідори. Робота на землі — це мій особистий простір, мій спосіб відпочити від міської метушні. І тут під’їжджає машина. Велика, запилена міська автівка. З неї галасливо висипає компанія. Моя двоюрідна сестра Світлана, її чоловік Сергій — чоловік поважний, у вільних шортах і футболці, та двоє їхніх підлітків, Мар’яна й Тарасик. Приїхали, звісно ж, без жодного попередження. Просто вирішили, що субота — ідеальний день для візиту в село

by

— Оце так сюрприз, а ми до тебе в гості, зустрічай, дорогенька! Саме з цієї фрази, що пролунала біля моєї хвіртки, і почалася вся ця історія, яка повністю змінила наші стосунки з родичами. Я якраз стояла біля теплиці, милувалася першими маленькими огірочками та підв’язувала помідори. Робота на землі — це мій особистий простір, мій спосіб … Read more

Не можу повірити, що ти це зробив! – Андрій дивився на батька з подивом і невдоволенням, що погано приховується. – Це ж треба додуматися!

by

Андрій тільки-но повернувся додому, коли в двері подзвонили. – Тату? Що ти тут робиш?! Чому не попередив, що зайдеш? – здивувався син. – Андрію, нам треба поговорити, – тихо сказав Михайло Анатолійович. – Пустиш? – Звісно. Проходь, – Андрій запросив батька на кухню. – Ну, що там у тебе сталося? – Андрію, я прийшов вручити … Read more

Як вона взяла величезний кредит на своє ім’я, щоб зробити в цій самій «його» квартирі ремонт — бо бетонні стіни були, а от проводки, труб і штукатурки не було. Так, формально стіни належали йому. А ось все інше… — Моїх речей тут немає? — прошепотіла вона в порожнечу ідеальної вітальні. — Ну що ж. Давай перевіримо, коханий.

by

— Ти тут ніхто, Марино. І твоїх речей тут немає. Все, що ти носиш на собі, все, до чого ти торкаєшся — куплено на мої гроші. Тож закрий рота і будь вдячна, що я взагалі дозволяю тобі тут жити. Сказавши це, він різко розвернувся… …Повітря в їхній шикарній, обставленій за останнім словом моди вітальні здавалося … Read more

— Знаєш, Вадиме, я завжди думала, що ми купили засіб для пересування, який зробить нас вільнішими, а виявилося — ми придбали нового господаря для нашого життя. Якщо ти готовий везти мене в супермаркет лише в бахілах, то, можливо, тобі варто і вечеряти сьогодні в гаражі, бо там принаймні ніхто не дихає на твій ідеальний лак.

by

— Знаєш, Вадиме, я завжди думала, що ми купили засіб для пересування, який зробить нас вільнішими, а виявилося — ми придбали нового господаря для нашого життя. Якщо ти готовий везти мене в супермаркет лише в бахілах, то, можливо, тобі варто і вечеряти сьогодні в гаражі, бо там принаймні ніхто не дихає на твій ідеальний лак.  … Read more

— О, тещо моя улюблена прийшла! — Пашка миттю опинився поруч. Але ж не для того, щоб торби на кухню занести. — Ну, що там у нас смачненького? Я якраз зі зміни, голодний як вовк! Люда так зиркнула на зятя, що інший би крізь землю провалився. — Є, Павле, є, — відрізала вона. — Та не про твою честь

by

Люда ледве дотягла важкі сумки продуктів з місцевого базару до дверей своєї квартири. П’ятий поверх, ліфта зроду-віку не було, а здоров’я ж уже зовсім не те, що в молодості. Хоч би хтось із молодих — донька чи зять — здогадався спуститися й підсобити! Де там… Помічників на горизонті не видко. А між іншим, вона ж … Read more

Світлано, щось ти непривітна якась? Може, в будинок запросиш? Що ж я, все на вулиці тобі розповідати буду? -Ну, ходімо в хату. Вечеряти будеш? -Не відмовився б

by

-Світлано, щось ти непривітна якась? Може, в будинок запросиш? Що ж я, все на вулиці тобі розповідати буду? -Ну, ходімо в хату. Вечеряти будеш? -Не відмовився б Григорій витяг важку сумку з автобуса. -Ох і спека цього року! – подумав він. Чоловік озирнувся. Таке знайоме і водночас забуте місце. Потрібно подумати, де зупинитися. Йти одразу … Read more

— Ну і як? Допоможемо Насті? — чоловік говорив так, ніби йшлося про незначну послугу, а не про те, щоб дружина виселилася з власної квартири.— Андрію, це серйозне рішення.. — Треба все обдумати…— А що тут обдумувати? в нас є можливість допомогти. Ти ж не відмовиш родині?….

by

Оля дісталася додому близько сьомої вечора, знявши туфлі ще на сходах. Ноги гули після восьми годин роботи в салоні — сьогодні було особливо багато клієнток, руки затекли від постійного тримання інструментів. Шестиденний робочий тиждень давався важко, але постійні відвідувачки цінували якість роботи майстрині, і відмовлятися від заробітку не хотілося. Двокімнатна квартира зустріла звичною тишею. Андрій … Read more