Важко словами передати, яке важке життя я мала. Чоловік покинув мене, коли донечці було 4 роки. Він хотів ще сина, а я народити не могла, от і знайшов ту, котра подарувала йому хлопця. Багато років я й не бачила його. Ні копійки на дитину колишній мені не давав. Доводилось на двох роботах гарувати, адже з боргів я не вилазила.
Маринка моя поступово виросла, подорослішала. І ось, коли їй виповнилось 16 раптом з’явився її татко. Неочікувано він приїхав з дорогими подарунками, почав благати доньку, щоб пробачила. А вона наївна дуже легко це зробила. Підкупив він її і все. Відтоді вони спілкувалися, а я не втручалася, аби ворогом не стати.
Згодом донька заміж вийшла й онуків мені народила. І знаєте, як неприємно мені було, що малеча діда більше за мене любить. І все лише тому, що він їм подарунки дорогі приносить. Та життя буремне, так сталося, що два роки тому мого колишнього не стало, він захворів на коронавірус і жодні гроші не допомогли його врятувати. Його син з другою дружиною на той момент вже в Німеччині були. Тож похорон Марина організовувала.
Згодом вона сказала, що хоче батькові дорогий пам’ятник зробити. Я ніяк не могла збагнути, нащо це, адже квартиру він залишив синові. Та нещодавно в мене склалася важка ситуація. Прийшов такий рахунок за світло, що самій ніяк не подужати. Тож я й вирішила в доньки попросити помочі.
– Мамо, ти ж знаєш, я збираю на пам’ятник. Він дуже дорогий. 100 тисяч треба!
– От нащо мертвому такий пам’ятник? Він нас покинув! А я навіть на масло грошей не маю!
– Тато мене любив, і дуже допоміг, оплатив навчання, дав частину грошей на квартиру. Я хочу йому віддячити, бодай так.
Не розумію я доньку. І не знаю, в кого помочі просити. Невже я не заслужила трохи уваги. Прикро мені. Скажіть, що б ви робили на моєму місці?
