ЖИТТЯ

Серйозно? Ти серйозно хочеш одружитися з ним? – зневажливо спитала у сестри Оля. – За людину, яка старша за тебе на п’ятнадцять років? Ти що робиш? – А що в цьому такого? Я не розумію, якщо чесно. Я його люблю, він любить мене – що ще потрібне для щасливого шлюбу? Соня байдуже знизала плечима і продовжила збирати речі. Сьогодні вона переїжджає жити до свого нареченого, подалі від родичів, що “хвилюються”. Ні, ну серйозно, вона вже не маленька дівчинка! Їй двадцять два, вона відучилася, працює, повністю себе забезпечує. І не розумних вчинків не помічено! На відміну від тієї самої сестри.

by

– Серйозно? Ти серйозно хочеш одружитися з ним? – зневажливо спитала у сестри Оля. – За людину, яка старша за тебе на п’ятнадцять років? Ти що робиш? – А що в цьому такого? Я не розумію, якщо чесно. Я його люблю, він любить мене – що ще потрібне для щасливого шлюбу? Соня байдуже знизала плечима … Read more

— Що б ти без мене робила, Анюто? Пропала б зовсім. Я притулилася до нього. П’ять років. П’ять років я жила подвійним життям. Перші три — це вечірній інженерний інститут, куди я ходила нібито на «курси з макраме». А потім ще два роки — нічні замовлення з проєктування, завдяки яким вдалося зібрати стартовий капітал

by

— Дай сюди, — Олег відібрав у мене молоток з такою поблажливою усмішкою, ніби перед ним не доросла жінка, а наївна дитина. — У тебе ж усе валиться з рук. Без мене й цвяха в стіну не заб’єш, горе-майстриня. Говорив він це невимушено, по-своєму, як і безліч разів до цього. Ця фраза давно стала «нашою» … Read more

Іван насмажив картоплі, відкрив баночку огірочків. Сьогодні рік, як не стало його Олени. Раптом у двері постукали. – Ти прийшла, – усміхнувся чоловік, побачивши на порозі сусідку Віру, і запросив до столу. Посиділі, помовчали, згадали Олену. Раптом Іван дістав з кишені якийсь конверт. – Віро, цей конверт дала мені Олена перед тим, як її не стало, – пояснив Іван і простягнув конверт Вірі. – Але це ж тобі, – здивувалася Віра. – Ти читай, і все зрозумієш, – тихо сказав Іван. Віра відкрила конверт, прочитала  і ахнула

by

Іван насмажив картоплі, відкрив баночку огірочків. Сьогодні рік, як не стало його Олени. Раптом у двері постукали. – Ти прийшла, – усміхнувся чоловік, побачивши на порозі сусідку Віру, і запросив до столу. Посиділі, помовчали, згадали Олену. Раптом Іван дістав з кишені якийсь конверт. – Віро, цей конверт дала мені Олена перед тим, як її не … Read more

Дівчата, збирайтеся! Я відкриваю свою справу! Центр міста, панорамні вікна, я вже майже господиня!» Того ж вечора вона забігла до мами. Мама, жінка, яка пережила не одну кризу й виростила двох дітей у непрості часи, лише зітхнула, розливаючи борщ по тарілках. — Любаню, ти б не поспішала так усім розказувати. Радість любить тишу. Не кажи «гоп», поки не перескочиш. — Ой, мамо, вічно ти зі своїми приказками! — відмахнулася Люба. — Там усе схвалено. Я вже й назву придумала, і навіть штори пригледіла в інтернеті. Весь наступний тиждень Люба жила як у тумані. Вона вже бачила себе в красивому фартусі, як вона з усмішкою подає капучино сусідам, як місцеві блогери роблять селфі біля її вітрини. Вона навіть встигла натякнути начальнику на роботі, що скоро він шукатиме нову бухгалтерку

by

Ніколи не купуйте туфлі на шпильках, щоб бігти в них до щастя, бо доля обов’язково підкине вам під ноги дорогу з розбитої бруківки. Люба завжди вважала себе розумнішою за інших, особливо коли справа стосувалася планів на майбутнє. У свої тридцять два вона працювала в бухгалтерії великого підприємства, знала ціну кожній копійці й мала ту саму … Read more

Батько час від часу цікавився, чи знайшла дочка нормальну роботу, на що отримував завжди одну і ту ж відповідь — у мене нормальна робота. — Наталя, сьогодні ввечері приїжджай до матері. Я теж під’їду. Є серйозна розмова, — зателефонував Анатолій дочці. — Розмова буде про тебе, тому захоче, — суворо продовжував Анатолій. «Ну і добре. Я, власне, і чекав такої відповіді», — подумав Анатолій, у якого мета була зовсім інша.

by

— А куди це ти зібралася? Та ще й така ошатна! — обурився Анатолій, побачивши Олену, яка зараз була схожа на якусь дуже знайому акторку. — А тобі що? Ти не маєш жодного права задавати мені подібні питання. І взагалі — чого приперся? — зухвало запитала у колишнього чоловіка Олена. Нещодавно з Анатолієм стався дивовижний … Read more

— Тільки без своєї Олени, ясно? Це мій ювілей, і мені не хотілося б її бачити за святковим столом! ..— Мамо, ти серйозно? Вона моя дружина. Як я їй це скажу? Ми разом вже п’ять років! За що ти її так ненаивидиш? — спробував заперечити Ігор, розгублено притискаючи трубку до вуха.

by

Коли Ігорю зателефонувала мати і сказала різким тоном: — Тільки без своєї Олени, ясно? Це мій ювілей, і мені не хотілося б її бачити за святковим столом! — він відчув, як всередині все руйнується, наче хтось облив усе кислотою. — Мамо, ти серйозно? Вона моя дружина. Як я їй це скажу? Ми разом вже п’ять … Read more

Ой, лишенько! Галя? — Варвара аж присіла, забувши про відра. — Це ти чи твоя тінь? Господи, як змінилася! Пальто яке… і хустка не наша. Ну що, привезла мільйони? Кажуть, там у Варшаві золото під ногами лежить, тільки нахиляйся. Галина зупинилася, поставила важку сумку на землю. — Золота не бачила, Варваро Петрівно. А от роботи — багато. Як ви тут? Як Василь? Варвара примружила очі, підходячи ближче. — Та як… Василь твій — то свята людина. Все мовчки, все сам. Навіть коли по селу баби язиками чесали, що ти там собі пана знайшла, він тільки сокиру сильніше стискав. А Оксана твоя… Ох, Галю, з нею ти ще наплачешся. Господиня вона тепер тут. Переставила все по-своєму, кажуть, навіть твої фіранки з вікон зняла. Галина відчула, як холодний клубок підкотився до горла. — То її право, Варваро Петрівно. Вона в тій хаті живе, їй і затишок створювати

by

Ти все життя біжиш від порожнього гаманця, а прибігаєш до порожньої душі, і лише тоді розумієш, що латати треба зовсім не дірки на кишенях. Галина сиділа в автобусі «Варшава — Чернівці», притиснувши до грудей невелику сумку з документами. Позаду залишилися три роки чужих стін, запах ліків у кімнаті пані Ядвіги та нескінченні розмови з самою … Read more

– Мам, не починай, будь ласка… Він працює багато, втомлюється. Напевно, йому справді потрібне було це розвантаження… – Яке розвантаження, доню? – мама сіла навпроти. – У нього був син у лікарні! Як можна дитя проміняти на шабаш із друзями?! – Ми поїдемо додому ввечері, – Оля відвела очі. – Коля обіцяв повернутися раніше…

by

– Ти взагалі розумієш, що несеш? – голос чоловіка дзвенів у слухавці. – Спочатку ти кажеш, що все безплатно, що грошей ніяких не треба, а тепер я маю кидати всі справи та мчати за якимись пігулками?! – Колю, ну навіщо ти так? – Оля тихенько вислизнула в коридор. – Лікар сказав, що основні препарати є, … Read more

— То ви мені скажете, як він почувається?— Від чого ж не сказати?! Стабільно тяжко. Та не лякайся, а то очі он на лоб полізли. Жити буде.— Що ж мені робити?

by

— Доброго дня, тут Олексій живе?— Так… А ви з якого питання?— Ви його мама?— Я?! Дружина! Дівчино, ви що хотіли?— Він зараз у лікарні, і я не знаю про його стан, мені нічого не кажуть – не належить. Тільки родичам. – верхня губа незнайомки затремтіла. – Можна мені увійти. — Ну проходь. Не розумію, а … Read more

– Ми до вас відпочивати, – заявив зять. Теща радісно посміхнулася, але усмішка швидко згасла, коли з машини висипала вся непрохана рідня зятя

by

– Ми до вас відпочивати, – заявив зять. Теща радісно посміхнулася, але усмішка швидко згасла, коли з машини висипалася вся непрохана рідня зятя. – Ох, щоб їх! Ось тобі й на, приїхали… Ганна Петрівна, яка щойно сяяла від передчуття зустрічі з донькою та зятем, тепер стояла, як громом уражена, спостерігаючи за тим, як з мікроавтобуса … Read more