Ти мій золотий, — шепотіла Ганна, і сльози самі котилися по щоках. — Ти не винен, що світ іноді такий жорстокий. Сергій приїжджав до лікарні двічі на день. Він привозив домашній бульйон, чисті речі й старався підтримати дружину кожним словом. Коли він вперше побачив Ганну з чужою дитиною на руках, він завмер у дверях. — Ганнусю, а це хто? — тихо запитав він, боячись сполохати тишу. — Це син тієї жінки, Сергію. Вона написала відмову. Сказала, що хоче свободи. Він здоровий, красивий, але він нікому не потрібен. Сергій підійшов ближче. Малюк розплющив очі й подивився на чоловіка. У Сергія защеміло в грудях. Він знав, як важко їм дається боротьба за власну доньку, і не міг збагнути, як хтось може просто викинути такий скарб. Мар’яна тим часом уже збирала свої шкіряні валізи. Вона була задоволена собою. Набряків майже не було, живіт швидко приходив у норму завдяки спеціальній білизні. Чоловік мав забрати її після обіду. Вона чекала на Павла з певним хвилюванням, але не через дитину. Вона думала про те, чи не забув він про подарунок за «муки». Коли за нею приїхав Павло, він був у гарному гуморі, тримаючи в руках величезний оберемок троянд
— Ви що, серйозно думаєте, що дитина — це просто аксесуар, який можна повернути в магазин, якщо він не підійшов до вашого гардероба? — голос старшої медсестри Олени Петрівни тремтів від стримуваного гніву. Вона стояла в коридорі пологового відділення, вперши руки в боки, і дивилася на жінку, яка виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки … Read more