Катя ще раз виглянула у вікно. Вже сутеніє, вони збиралися їхати на дачу, вона взяла відгул, а Петра ніяк не було.

Хоча ось його машина — на парковці біля будинку, фари світяться, а він сам чомусь не виходить.

І тут же задзвонив телефон — чоловік. Катя підняла трубку і почула:

— Катю, привіт, слухай, а ти можеш спуститися?

— У якому сенсі? Ти що, сам додому не дійдеш? — пожартувала Катя.

— Не в цьому справа, спустися, будь ласка, я не один приїхав, — попросив Петро.

— Знову у тебе все не так, як треба, — пробурмотіла Катя, накинула куртку і спустилася у двір.

Петро стояв біля машини з якимось розгубленим виразом обличчя, наче шкодливий хлопчисько.

— Кать, мені в кінці робочого дня несподівано зателефонувала моя колишня — Юлія. Виявилося, вона чекає на мене внизу біля прохідної, причому не одна.

— Ти що, спілкуєшся зі своєю колишньою? — здивувалася Катя, — Ви ж розійшлися вже давно.

— Я ні з ким не спілкуюся, але ти ж знаєш, Юля — творча натура, вона безтурботна, у неї й друзі такі самі, як і вона. Ми ж з нею через це й розійшлися, вона познайомилася з байкером і повідомила мені, що закохалася в нього і кидає мене.

— Ну а зараз що їй треба? — Катя застебнула куртку.

— Ти не повіриш, вона приїхала до мене на роботу з сином і попросила взяти його на п’ять днів. Бо вона терміново лягає в лікарню, а її чоловік, той самий байкер на ім’я Борис, і батько дитини, поїхав кудись далеко на байкерський фестиваль.

І головне — вона не хоче йому казати, що їй погано. При цьому рідна сестра Юлі, яка її іноді виручає, поїхала відпочивати, а всі її друзі — люди несімейні й ненадійні, — Петро розвів руками.

— Ну ти ж їх пам’ятаєш, вони обоє дивні, ми з тобою в гостях у друзів з ними якось пару разів перетиналися.

– І ти що, привіз до нас сина своєї колишньої? – здивувалася Катя, вона явно не очікувала від чоловіка такого дивного вчинку.

– Ну так, ось він, – Петро відчинив задні двері машини і покликав: -Дмитре, виходь.

З машини вийшов хлопчик із рюкзаком і з незворушним виглядом привітався з Катею.

– Вітаю, я запропонував мамі, що залишуся сам, я все вмію, бо мама у мене несамостійна. Але вона не погодилася і почала всім дзвонити.

Я вмію готувати омлет, макарони з сиром і гарячі бутерброди. Зі мною клопоту не буде!

Діма говорив впевнено, схоже, не вперше його кудись влаштовують.

— Ну добре, поїдемо на дачу вчотирьох, несподівано, звичайно, все вийшло, – Катя чула від чоловіка про його колишню, як вона непристосована до життя, але щоб її сина до них притягнути? Трохи дивно навіть від Петра таке.

Хоча її Петро завжди допомагає друзям, якщо що. Стара звичка, таке собі студентське братство чи що.

– Ну добре, ходімо сумки витягати, я вже все зібрала, ми з Варькою на тебе зачекалися. І ти теж, – Катя звернулася до Діми. – Я там на три дні всього наготувала, так що допомагай, раз з нами їдеш.

На дачу приїхали в пізно, Варя з Дмитром швидко знайшли спільну мову. Спочатку базікали на задньому сидінні, а потім обох здолав сон.

Вранці Діма прокинувся раніше за всіх, поставив чайник, вмився і, побачивши Катю, одразу запропонував:

– Тітонько Катьо, давайте я вам допоможу приготувати сніданок.

Вона здивувалася, як вправно Дмитро робив бутерброди, акуратно нарізав хліб і тонко сир. А потім вручну збивав яйця для омлету.

Після сніданку Діма з Петром поралися в саду, навіть Варя від нудьги приєдналася до них, і робота у них закипіла.

До вечора Дмитро засумував.

– Ти чого такий, втомився? – запитала Катя, він їй уже сподобався, з ним і справді ніяких клопотів.

– Я хвилююся за маму, — по-дорослому відповів Дмитро й відвернувся до вікна. І раптом у нього задзвонив телефон, хлопець одразу ж змінився:

— Тату, привіт! Так, я в маминих друзів, ні, не дуже погано, ну так, вона просто не хотіла тебе хвилювати. Ти за мною їдеш? Супер, тату, я зараз надішлю тобі своє місцезнаходження.

– Тато скоро за мною приїде, – повідомив Діма, його очі сяяли від радості. – Він дзвонив мамі, їй уже краще.

Катя хотіла запитати, що з Юлею, але передумала, навіщо Дмитра засмучувати.
Зате, коли приїхав Борис, він одразу всіх зачарував. Діма в присутності батька одразу розслабився, заліз йому на коліна.

А Борис гучно гудів басистим голосом:

—Друзі, вибачте, Юлька злякалася. У неї ж астма, та ще купа всяких інших недуг, вона по п’ять разів на рік у лікарню лягає. А тут без мене щось їй зовсім стало зле.

Добре, хоч Дімку народили, їй же й народжувати не можна, вона ж мені тоді не сказала, ледь живою залишилася. Зате ось, спадкоємець росте, наша гордість, хлопчина міцний, весь у батька!

Катя посміхалася, дивлячись на них, який же харизматичний цей Борис. І турботливий, як до нього Дімка прилипає.

І раптом Катя спіймала себе на дивній думці — адже на Бориса Дмитро ні грама не схожий, зате на Петра!

Усі продовжували жваво базікати, а Катя розглядала і дивувалася — і ніс, і очі, і вуха! Невже… це син її чоловіка? У них з Варею різниця приблизно рік. І якщо виявилося, що Юля зава..тніла від Петра, а зрозуміла, що при надії, коли вже почала зустрічатися з Борисом, то це й справді можливо!

Але чому вона Петру не сказала? З сентиментальних міркувань не хотіла заважати його новим стосункам з Катею? Або… злякалася, що більше не зможе народити, і вирішила, що нехай Боря думає, що це його син?

Ну що ж, зрештою це її право.

Катя дивилася, як весело базікають Петро і Борис. Як радісно обіймає Бориса Дмитро, щохвилини щось запитуючи — тату, розкажи, як ти друга врятував! Тату, а розкажи, як я вже вмію їздити на твоєму байку! Тату, а коли ми до мами поїдемо?

А може, Юля свідомо хотіла познайомити Дмитра з ними? Хто знає, у неї зі здоров’ям не все гаразд, а Борис — байкер, ризикований чоловік.

Увечері, коли Діма з Борисом уже поїхали, Петро підійшов до Каті.

– Катю, ну ти мене пробачила? Ну допомогли хлопцям, а хороший чоловік цей Борис виявився, вони підходять один одному. І син у них чудовий, слухай, Катю, а може й нам другу дитину народити? Ну що у нас Варя одна, а буде ще дочка чи син, без різниці!

– Так, я згодна, – у Каті з незрозумілих причин був чудовий настрій. Якесь тепле материнське почуття до всього світу, благодать, немов її благословила Богородиця.

Вона раділа за себе, за чоловіка, за його колишню, за її Бориса. І за Дімку, дивлячись на якого і на його стосунки з Борисом, їй спало на думку — адже так і є, чужих дітей не буває.

А може, він і не син Петра, може, їй це взагалі все здалося, але вона просто раділа, що познайомилася з цими чудовими, люблячими одне одного людьми.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!