Ольга приїхала до себе на дачу. Вона глянула на двері й оторопіла! Там не було замка… Жінка відкрила двері й зайшла. На веранді стояли відра з ягодами. Смородина, малина… Ольга пройшла до хати. Було тихо, тільки в них із чоловіком спальні працював телевізор. Безшумними кроками вона пройшла на кухню. На столі був немитий посуд і залишки їжі. Ольга увімкнула скрізь світло. У хаті було брудно. – Хто тут?! – раптом пролунав жіночий голос. Ольга застигла від несподіванки.
Борис поїхав у відрядження на два тижні. Хотів спочатку приїхати у вихідні, але щось там пішло не так.
Його дружина Ольга засмутилася. Вихідні на самоті, на дачу треба, овочі, фрукти зібрати.
Доведеться їхати автобусом, а потім назад.
– Борю, а як же ж овочі? Збирати ж пора.
– Нічого з ними не буде, всього тиждень пройде. Будуть тільки смачніші. Чекай мене, поїдемо разом. Там косити пора. Навіщо тягатися автобусами? Там на вихідні і без тебе людей повно…
***
Ольга вирішила все ж таки з’їздити. Може й не збере урожай, а перевірити, як там все треба.
У п’ятницю після роботи вона зайшла в магазин, купила все потрібне. А потім вирішила не відкладати до ранку та й поїхала. Рано-вранці можна вже щось робити там, а не стояти в жаркому автобусі.
О восьмій вечора жінка вже була на місці. Вона глянула на двері й оторопіла! Там не було замка…
Ольга не наважувалася відкрити двері й зробити крок усередину. Хто зна, що там таке?
– Олю, – почувся тихий голос сусідки, яка махала їй рукою з-за паркану. – Ходи-но сюди.
– Що трапилося?
– Це я в тебе хотіла спитати. Ви продаєте дачу? Чи продали вже?
– Ні.
– А там нові господарі!
– Не може бути, дачу на мене оформлено, я б знала! Які ще господарі?
– Чоловіка я бачила тільки зі спини, ховається він від мене, а ось жінка молода цікава. Він і її одразу в будинок завів, не дав зі мною поговорити. Обличчя своє прикривали, не розмовляли. Ти обережніше будь. Я навіть подумала, що це…
Сусідка не стала договорювати, хоча думала, що в будинку був чоловік Ольги.
– Що ви подумали?
– А де ж Борис?
– У відрядженні… Ви думаєте, що він там?
– Ні, я нічого не казала… Хоча схожий, зростом і по плечах. Підозра є, що він.
Ольга від хвилювання розгубилася, невже чоловік її обманює? Тридцять років разом, діти дорослі, онуки…
Вона тихо пішла до хати.
– Олю, тобі не лячно? Може допомога потрібна?
– Ні, я сама впораюся…
Вона вже думала, як виставляє її чоловік. У п’ятдесят років розлучення й самотність.
Ольга штовхнула двері, але вони виявилися зачиненими зсередини.
Стукати в свій будинок вона не стала. Був другий вхід, за хатою з веранди…
Там замок врізний. Ольга відкрила його й зайшла. На веранді стояли відра з ягодами. Смородина, малина…
– Оце так! Ще й ягоди зібрали. А чого ж траву не покосили?
Ольга пройшла до хати. Було тихо, тільки в них із Борисом у спальні працював телевізор.
Безшумними кроками вона пройшла на кухню. Стояв стійкий запах диму, а Борис не димів.
На столі немитий посуд і залишки їжі. Ольга увімкнула скрізь світло. У хаті було брудно.
– Хто тут?! – пролунав жіночий голос.
– Таня? Що ти тут робиш? Як ти сюди потрапила?
– О, хазяйка приїхала, а Павлик сказав, що твій коханий буде ще тиждень у відрядженні. Вас тут не повинно бути. А ми відпочиваємо. Ігорю, ходи сюди. У нас гості, вірніше, тепер ми гості.
Ігор брат Бориса. А Павлик їхній спільний знайомий і за сумісництвом колега Бориса.
– Я у Павлика все дізнався. Не має вас тут ще тиждень бути. Ми просто відпочити приїхала. Ти тільки моїй не кажи, я теж у відрядженні. Ну… Нібито у відрядженні.
– А ягоди ти теж із відрядження привезеш?
– Ні, це Тетянка захотіла.
– Тетяна захотіла, а Валечка твоя не хоче? А ключ у вас звідки?
– Так я… Спиляв замок. Ми ж збиралися поїхати перед вашим приїздом за тиждень. Нічого б не зникло, та й чому зникати, це ж дача. Тут цінностей немає.
– Що робитимемо?
– Автобус уже не ходить.
– Ні, так просто ви не поїдете. Завтра все тут приберете, диміти більше не можна. Скосиш усю траву. Щоб усе блищало в будинку і на городі.
– Але…
– Інакше про все дізнається твоя дружина. А за ягоди дякую, я якраз збирати їх хотіла.
– А Тані?
– А Тані сам поясниш усе. І ягоди їй можеш купити. А то якось недобре виходить, будинок використовуєш, та ще й мої ягоди коханці віддаси. Це вже перебір.
– Але ж так не можна!
– Вважай, як хочеш. Тільки я з тебе не прошу грошей. Ще раз це повториться – Валя все дізнається. Відпочивайте. Стоп! Білизна постільну вранці випрати, і все, чим користувалися, машинка є…
***
Зранку Тетяна зникла. Ігор прибирав у хаті, прав білизну, косив траву. Надвечір все блищало.
– Все? Тепер ти нічого не скажеш Валентині?
– Не скажу. Можеш повертатись додому. Порадуй дружину. Хотіла варення їй передати, але думаю поки що не варто. Підозріло буде. Як гадаєш? Потім тобі Боря завезе…
Ігор поїхав.
***
– Олечко, а хто це були? Родичі? – запитала цікава сусідка.
– Та так, рідня чоловіка… Просто Боря мене не попередив…
***
Борис здивувався, що трава скошена і ягоди зібрані. А коли Оля все розповіла, то ще більше здивувався.
Сім’ю брата він вважав ідеальною. Вони вирішили нікому нічого не казати. Розберуться самі.
Тільки розумітися було вже не треба. Таня зникла з життя Ігоря і навіть поїхала з міста. А Ігор більше не наважувався заводити романи на стороні.
Варення Ольга передала Валентині й Ігорю. Вона ж обіцяла.
Нехай п’є чай і згадує…
Ні!
Нехай пам’ятає і думає!
