– Миколо, на що ти сподівався, коли брав кредит? Знову гроші для своєї дорогоцінної сестрички? Чому ти мене не запитав? Як це розуміти?
– П’ятсот тисяч! Ти просто так віддав їй ці гроші й збираєшся платити? З яких прибутків? А відсотки? Ти про нас подумав?
– Олені вступати цього року, Павлик лише після інституту. Нам гроші не потрібні? Ти думав, що я не впізнаю?
– А як ти впізнала? Усі документи в Олени, вона сама платить.
– Справді? А чому лист про твою заборгованість лежить у нашій поштовій скриньці? Здогадайся!
– Заборгованості? Не може бути! Я нагадував їй. Зараз я все з’ясую.
Микола довго розмовляв із сестрою, потім із матір’ю. Саме на прохання мами він узяв кредит для сестри. Взяв і вже пошкодував.
Мама порадила платити, а потім в Олени можливо з’являться гроші й вона поверне. Вісімнадцять тисяч щомісяця, двісті шістнадцять на рік…
– Віка, вибач. Я думав, що вона платитиме, мама дуже просила за неї. Там колектори, треба було терміново перекредитуватись, а їй не схвалили.
– А тобі схвалили. А ти сам чим думав, як брав? Якщо вона там не платила, то тобі й поготів не буде. Олена скільки разів брала у борг і просто не віддавала.
– А тепер пів мільйона! Щедрий брат! Як тобі схвалили? Чому я про це не знаю? – А чому мама сама не взяла?
– Так їй менше суму схвалили, а треба було…
– Все з вами зрозуміло, сімейка. Я подаю на розлучення, доведу, що ці гроші пішли не на потреби нашої родини. Я за твою дурість відповідати не збираюся!
– Віка, ну навіщо ти так! В нас же діти.
– Про дітей згадав? Молодець! Тільки гроші тепер йдуть у порожнечу. Ти працюватимеш безплатно, а твої діти нічого від тебе не отримають.
– А що робити?
– Збирай речі та переїжджай до мами. Нехай вона тебе годує, вдягає, пере. Вона ж просила грошей для Олени. І сестра твоя нехай у цьому бере участь. Ти ж про них тільки думаєш, а не про своїх дітей.
– Давай подумаємо, що можна зробити. Можна дачу продати!
– Справді? Молодець! Дачу треба продати, тільки не нашу, а твоєї мами.
– Вона не погодиться.
– А на нашу погодиться. Продавайте дачу мами, закривай кредит, а потім поговоримо. А наша дача, між іншим, моя. І квартира моя.
– О! У тебе є машина. Продай її. Вибір у тебе великий, просто величезний: машина та мамина дача. Дій!
– Я не думав, що так вийде.
– Ти за п’ятдесят років взагалі не навчився думати!
– Віка, залишмось разом.
– А навіщо? Щоб ти ще раз узяв кредит для сестри? Я своїх дітей не хочу обділяти. Якщо розв’яжеш питання з кредитом і більше ніколи не даси їм грошей, то я ще подумаю. Якщо не згоден з моїми умовами, то просто йди.
– Я все вирішу. А що мені сказати мамі, вона буде незадоволена.
– Вона в будь-якому разі буде незадоволена! Вона поручитель, якщо ти не платитимеш, почнуть з неї вимагати. А як будеш, то мене втратиш. Зрозуміло пояснила?
– Зрозуміло.
– Значить уперед, до мами та сестри! Вирішуй.
Микола поїхав до матері. Мала бути серйозна розмова. Виявилося, що матері вже дзвонили про прострочення, і вона все знає. Чому не дзвонили Миколі? У нього усі незнайомі номери заблоковані. Не додзвонитися йому.
– А ти чому не заплатив, хочеш на мене все повісити?
– Дуже хочу. Адже це ти, мамо, для Оленки просила, благала мене. Обіцяла, що вона платитиме, що ти їй допоможеш. От і допомагай, у мене через тебе сім’я руйнується!
– Як ти почав розмовляти! Це тебе дружина навчила? Вона завжди жадібна була, все під себе гребла. Як ти одразу змінився.
– Мамо, якщо ти не даси грошей на оплату кредиту, то я не платитиму. Нехай усе з тебе стягують. Кредит, проценти, пеню. Запитуй гроші з Олени, мене вона не слухає.
– У дівчинки проблеми!
– Скоро вони будуть у тебе. Я звільнюсь з роботи, знайду неофіційний заробіток. Доходів у мене не буде, весь кредит ляже на тебе.
– Ти не посмієш!
– Посмію! Поки їхав – подумав.
– А звідки я візьму гроші?
– Продай дачу. Для чого вона тобі? Є ще вихід – машина Олени.
– Що? Олена на машині дітей на гуртки возить, а на дачі її діти відпочивають.
– От і вирішіть, що важливіше. Тільки швидше, відсотки, пеня…
– Як це? Увійди в наше становище!
– Я вже увійшов, коли кредит брав, ви обіцяли, присягалися, отже, виконуйте. Не можете платити щомісяця, продавайте дачу чи машину. Клич сюди Олену, вирішуватимемо сьогодні й зараз.
– Не треба. Я продам дачу, якщо так.
– Поспішай. Ти намагаєшся не для мене, а для дочки. Гроші вона отримала, й віддавати треба.
Мати продала свою дачу. Вона та Микола поїхали в банк, гасити кредит.
– А чому так багато?
– Тому, що Олена зробила лише кілька платежів, а потім вирішила не платити. Відсотки, прострочення. Могло бути й більше. Я більше не візьму для неї жодного кредиту й грошей не дам.
– А якщо ти вплутаєшся в щось подібне, то на мене не розраховуй. Гроші, що залишилися, візьми собі, Олені й так уже вистачить. Вважай, що дачу ти віддала їй.
– Віка, я все зробив.
– Я не сумнівалася. Тільки спочатку треба було думати, або порадитись. Натомість впізнав, як не треба робити.
– Думаю, твоїй мамі урок теж на користь пішов. А ось Оленка ніколи не зрозуміє. Вона ж з іншого боку. Сподіваюся, більше ти не даватимеш їй гроші.
– Точно не буду.
Пізніше Олена знову звернулася до брата, не по кредит, просто грошей у борг просила. Але своя родина Миколі ближче та важливіше, тож він їй, в якісь віки, відмовив, – і тепер завжди так буде. Годі чужими руками жар загрібати…
Що скажете про вчинок чоловіка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!
