Я завжди пишалася, що нар одила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася ст рашна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину? Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко пере ніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замі нити батьків для нього. Але я намагаюся як можу. Мій син став холодним навіть по відношенню до мене. Він не може пробачити мене за те, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука.

Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його. Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Але як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте? Як складеться доля? Ці питання мучать мене. Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.