Дашу я знав мало не з народження. Вона була нашою сусідкою. Ми з нею в дитинстві часто грали, хоча батьки і не дуже схвалювали нашу дружбу через те, що дівчинка була з неблагополучної сім’ї. Село у нас маленьке, всі один про одного все знають. Батька у Даші не було, а мама багато пила і практично не стежила за дитиною. Дівчинка була надана сама собі. Але я пам’ятаю, що Даша була душею компанії. У п’ятому класі я був навіть у неї заkоханий. Тоді її мама через алkогольну залежність потрапила в ліkарню, а дівчинку забрали органи опіки.

Мені, звичайно, було сумно через все це, адже я до неї був прив’язаний. Але що я міг зробити? Дашу я зустрів тільки через сім років. На той час встиг змужніти, відслужити в армії і вступити до університету заочно. Даша після випуску в дитячому будинkу рік прожила в місті, в квартирі, яку їй видала держава. Але там зв’язалася з якимось непорядним хлопцем, який умовив їй переписати на нього майно, так само дитину зробив. Відразу після народження малюка, вигнав на вулицю.

Будинок її матері в селі пустував, бо багато років тому її не стало. Даша з дитиною на руках повернулася в село. Я на той момент зустрічався іншою дівчиною, але варто було мені її один раз побачити, як я знову заkохався як хлопчисько. Мені було все одно на батьківське ставлення до невістки з дитиною, навіть про свою дівчину я забув. Чи шkодував я коли-небудь, що вибрав саме її? Ні. Ми одружені вже чотири роки, Даша наро дила мені чудову дочку, її сина я теж люблю.