Так склалося життя, що свою маму я не бачила роками. Коли я ще була мала, то тато і бабуся говорили, що мама поїхала закордо нпрацювати. І я щиро вірила

Однак, вже у такому досить дорослому віці почала сумніватися. Адже ні посилки, ні листів чи дзвінків не отримувала від мами.

І тільки коли мені виповнилося 10 років, то мама приїхала. Я спершу її взагалі не впізнала, чесно. На фотографіях виглядала такою стрункою білявкою зі щирою посмішкою. А тут стоїть посеред кімнати чорнява пані, курить цигарку та голосно кричить.

– Моя донечка! Я її також заберу геть, ніколи в житті не побачиш. Рибонько, хочеш поїхати на море?

Я перелякалася не на жарт. Подумала, що чужа тітка хоче забрати мене геть від тата.

– Що? Хочеш з тим папашою залишитися? Зрадниця мала. Ну нічого, ви ще пожалієте. Я на вас до суду подам!

Тоді тато з бабусею розповіли мені правду про маму. Коли мені було 4 рочки, то мама просто втекла закордон, бо хотіла багатого чоловіка знайти.

Адже ми жили скромно, бабуся хворіла, всю родину забезпечував тільки тато. Нам не вистачало грошей навіть на те, аби купити м’ясо в магазині, їли пісну гречку та звичайну картоплю варену. Одяг віддавали друзі або ж сусіди.

Тато з бабусею так брехали про маму, аби не засмучувати мене. Ну навіщо? Якби я злякалася, плакала? Тому вигадали таку історію про заробітки.

Той приїзд мами був не просто так – вона хотіла розлучитися з татом і забрати мене до Валенсії. Там вона знайшла багатого сеньйора, була типу його коханкою та доглядальницею. Але тато та бабуся не хотіли мене віддавати.

Татко старався для мене, як міг. Він влаштувався на 2 роботи, аби нас з бабусею забезпечити. Працював з ранку до ночі на заводі. А бабуся в мене хворіла, руки в неї постійно трусилися. Але вона навчила мене готувати борщик, ліпити вареники та пельмені, голубці, різні салати і каші. І мені, на секундочку, тоді було тільки 6 рочків.

Я бачила, як бабуся і татко мене шалено люблять та жертвують всім. Через роботу в тата появилося багато болячок, однак, він все одно працював. Моя бабця, до речі, заслужений вчитель, тому не дивно, що я школу закінчила із золотою медаллю. Бабуся Галина мені допомагала з уроками і я навіть влітку встигала вивчити шкільну програму на перед.

Зараз мені вже 23 роки. Я доросла, самостійна жінка. Маю хорошу роботу, керівна посада. Відповідно, зарплата у мене велика. Але про татуся і бабцю я не забувала. Раз на тиждень привожу їм пакети з продуктами та ліками, оплачую комуналку. Хоча тато постійно бурмотить під носа “нам того не треба, ти краще собі щось купи”. Але так я хочу подякувати за роки піклування.

– Бабцю, ось тут гель, мазі. Тату, а це теплий светр на зиму. Поміряй. Наступної суботи поїдемо в магазин, глянемо на взуття.

– Софійко, ну нащо? В мене он пенсія скоро буде. Я б сама все…

– Бабусю, а я хочу вам допомогти. Ви ж стільки років мене няньчили!

Місяць тому мені коханий Роман зробив пропозицію. Це мій одногрупник, разом зустрічалися ще з 1 курсу. Ну і почали помалу готуватися до весілля.

І тиждень тому в моєму житті знову з’явилася… мама. Хтось, напевно, з родичів досі з нею підтримує контакт, тому розповіли про весілля. Ще й дали мій номер телефону:

– Доню, впізнаєш? Ха-ха, ні? Багатою буду. Хоча, в мене того багатства море.

– Це ти?… А як ти…

– Секретик. Чула, тобі вже треба шукати білу сукню. Ой, як швидко ростуть рідні діти, ще наче вчора тебе на руках тримала. А ти список склала? Ти скажи мені дату, я з Паулем прилечу. Ми вже вибрали тоді по…

– А ти сама себе вже встигла запросити на чуже весілля? Тобі там точно ніхто не радий!

– Як це? Я твоя мама.

– Ага, мама. Та сусідка Валя мені рідніша за тебе. Ти кинула нас з татом геть, проміняла на якогось багатого діда в Іспанії. Тільки зараз про мене згадала? Як ти спиш по ночах? Совість не мучить?

– Ні, не мучить! Бо я не хотіла жити у таких злиднях! І приїздила, хотіла тебе забрати через суд.

– Знаєш, краще б я жила у злиднях з татком та бабусею, ніж у достатку, але з такою підлою мамою!

Ми досить довго сварилися. Я не витримала, кинула слухавку та заблокувала її номер телефону. Вона ще намагалася зв’язатися зі мною через інших родичів. Але я іншим також заборонила з нею спілкуватися.

Я не хочу більше взагалі про цю жінку нічого чути. Давним-давно викреслила її зі свого життя. І хіба це мама? Так, чужа людина. Адже справжня мама так не вчинить з рідною дитиною!