Катя прийшла зі школи і побачила на вішалці в передпокої мамине пальто. Чоботи її теж були на місці.

Дівчинка здивувалася, адже в цей час мама повинна бути на роботі. Вона швидко роздяглася і увійшла в кімнату.

Мама лежала на дивані, відвернувшись до стіни, в одязі, в якому вранці пішла на роботу.

— Мамо, — покликала Катя. — Мамо-о.

Мама повернула голову і через плече подивилася на дочку.

— Ти захворіла? — запитала Катя.

Мама не відповіла і знову відвернулася до стіни. Катя встигла помітити опухлі від сліз очі.

Вона зрозуміла, що щось сталося, але запитати побоялася. Потоптавшись ще трохи біля дивана, Катя пішла до своєї кімнати.

Вона дістала з рюкзака підручники і зошити, але вирішила спочатку поїсти, а вже потім сідати за уроки. При думці про їжу в животі заурчало.

Катя вже поїла і пила чай, коли на кухню прийшла мама, сіла за стіл і здригнулася, немов її знудило.

— Зараз я тобі гарячого чаю наллю. — Катя швидко вийшла з-за столу, налила в мамину чашку чай, поклала дві чайні ложки цукру і поставила перед мамою.

— Може, парацетамол принести? — охоче запропонувала Катя.

— Не треба, — сказала мама, майже не розмикаючи губ, немов насилу виштовхуючи з себе слова.

Вона обійняла долонями чашку, ніби хотіла зігріти руки.

— Ти застудилася? У тебе щось болить? — осмілішавши, запитала Катя, сідаючи знову за стіл.

Мама не відповіла. Від її мовчання Каті стало тривожно. Мама взяла ложечку і почала розмішувати в чашці цукровий пісок.

Спочатку повільно, ложечка ритмічно постукувала по стінках чашки. Потім мама почала розмішувати все, прискорюючи темп, ложка стукала все голосніше, а чай ось-ось виплеснеться з чашки.

— Мамо, досить! — злякано крикнула Катя.

Від несподіванки рука мами сіпнулася, чай виплеснувся з чашки, потрапивши їй на руку.

Вона відсмикнула руку і ледь не перекинула чашку. На столі утворилася коричнева калюжа.

— Я зараз витру, — Катя підскочила до раковини, взяла губку і витерла розлитий чай.

— Тато пішов, — раптом сказала мама.

Катя завмерла з губкою в руці.

— Він зовсім пішов, — сказала мама.

Вона уперлася ліктями в поверхню столу, закрила долонями обличчя і заплакала.

Катя кинула губку в раковину, підійшла і обійняла маму. Під її руками плечі і спина мами сильно затремтіли.

— Не плач, мамочко.

— Він пішов, розумієш? Зовсім. До іншої жінки пішов. — Голос через долоні звучав глухо.

Нарешті, Катя все зрозуміла. Зрозуміла, через що батьки часто сварилися останнім часом.

Свою маму Катя любила, але не вважала її красивою. Вона не фарбувала губи і вії, одягалася в скромний непоказний одяг, а волосся не завивала, а заколювала в пучок на потилиці.

А ось у Олени мама ходила по дому в червоному шовковому халаті з жовтими трояндами, завивала волосся, фарбувала вії і губи навіть вдома.

Коли вона сідала на диван, поли халата розчинялися, відкриваючи округлі коліна і стрункі ноги. Каті мама Олени здавалася найкрасивішою і найпривабливішою.

Одного разу вони після школи робили кроки у Олени вдома, коли з роботи прийшов тато. Він тримав у руках букет квітів і посміхався.

— Привіт, дівчата! Як життя у молоді? — весело запитав він.

Не встигли подружки відповісти, як з кухні вийшла мама, підійшла до тата і дзвінко чмокнула його в щоку.

Катині батьки ніколи не дивилися один на одного так, як в цю хвилину дивилися один на одного батьки Олени.

— У вас сьогодні свято? — прошепотіла вона Олені, коли її батьки пішли на кухню.

— Ні. З чого ти взяла?

— А з чого тоді квіти? — запитала Катя.

— А… Тато мамі часто просто так дарує, — відмахнулася Олена.

— А мій тато мамі дарує квіти тільки 8 Березня і на день народження, — зітхнула Катя.

Ось тепер Каті все стало зрозуміло. Тато не любить маму, а любить іншу жінку, тому й не дарує їй квіти.

Напевно, та інша схожа на маму Олени. А мама Каті якась безбарвна, немов усі фарби зійшли з її обличчя. Якби вона фарбувала очі й губи, як мама Олени, одягалася б яскравіше…

Катя на мить уявила маму в червоному халаті з жовтими трояндами, із завитим волоссям, розсипаним по плечах. Як вона витягує губи з червоною помадою в трубочку, щоб поцілувати тата в щоку.

Ні, така мама Каті зовсім не сподобалася. Це вже була не її мама. Дівчинка навіть похитала головою, проганяючи побачене.

— А як же я? Мене тато теж не любить? — запитала Катя.

Тато завжди говорив, що вона схожа на маму, значить, Катя така ж проста, її ніхто ніколи не полюбить, якщо навіть тато не любить. Було з чого засмутитися.

Мама знову промовчала. Тато не прийшов додому ні ввечері, ні через день, ні через тиждень… Через два місяці мама сказала Каті, що вони переїжджають.

— Куди? — насторожилася дівчинка.

— В іншу квартиру. Ми розлучаємося з татом. Цю квартиру дали йому на заводі, вона відомча. Ми не можемо її поки що обміняти. Тато купив нам однокімнатну. Тож будемо потихеньку збирати речі.

— А тато залишиться тут? Один? А як же школа? — засмутилася Катя.

— Там поруч є школа, я дізнавалася.

— Я нікуди не поїду. Я залишуся з татом. Я не хочу в іншу школу. А Олена як же? — заголосила Катя поспішно.

— Досить! — гримнула на неї мама. — Ти не можеш залишитися з татом. Він буде жити тут з іншою дружиною.

Мамине обличчя вкрилося червоними плямами, на очі навернулися сльози.

«Вона ніколи раніше не кричала на мене. Все змінилося, і мама теж», – подумала Катя.

Все бунтувало всередині дівчини. Але що вона могла зробити?

В однокімнатній квартирі жити було незвично і тісно. Мама спала на ліжку, а Катя на вузькому жорсткому диванчику. Інший диван просто не помістився б у кімнаті.

Уроки вона робила на кухні після вечері, коли мама йшла в кімнату дивитися телевізор.

Спочатку вона їздила до подружки, намагалася пройти повз свій будинок, сподіваючись побачити батька. Бачила світло у вікнах, але зайти не наважувалася.

Там, напевно, все по-іншому, з татом живе чужа жінка… А незабаром Катя перестала їздити до Олени, хоча в новій школі подруг так і не з’явилось.

Але до батька Катя все ж поїхала. Після закінчення школи вона вступила до університету на заочне відділення, влаштувалася на роботу.

На першій же сесії познайомилася з Сергієм. Вони почали зустрічатися, а через пів року Катя переїхала до нього на орендовану квартиру.

Мама відпустила її без скандалу. Каті навіть здалося, що вона відчула полегшення.

Вона так і не змирилася з відходом батька, стала замкнутою, всім незадоволеною і буркотливою.

Якось гуляючи по центру міста, Катя показала Сергію будинок, в якому вони раніше жили. Сергій почав розпитувати, довелося йому все розповісти.

— І ти більше не бачила батька? То давай зайдемо до нього, — запропонував Сергій.

— Не хочу. Мама вважатиме мене зрадницею, — зізналася Катя.

— А ти не кажи їй. Невже не хочеш подивитися, на кого батько проміняв вас з мамою?

— Не знаю, — невпевнено сказала Катя. — А що ми скажемо?

— Скажемо, що вирішили зайти в гості. Ходімо, не бійся, я з тобою. — Сергій все ж переконав Катю.

Двері їм відчинила молода жінка, досить симпатична і зовсім не схожа на маму Олени.

Вона була в коротких шортах і футболці, без косметики і з розпущеним волоссям.

— Ви до кого, молоді люди? – запитала вона.

— До тата, – сказала Катя. – До Миколи Михайловича.

— Ось як? Мені здавалося, що у Миколи Михайловича тільки дочка. — Жінка втупилася в Сергія.

— Це мій друг, — сказала збентежено Катя.

— Ну що ж, заходьте. Коля, це до тебе! — крикнула жінка, повернувши голову в бік кімнати, з якої незабаром вийшов батько.

Катя відразу його впізнала, хоч він постарів і посивів, і виглядав втомленим або пригніченим. Він примружив очі, вдивляючись в обличчя Каті. Нарешті, впізнав.

— Катя?! Ти зовсім доросла вже стала. Не впізнати тебе.

Він розгубився, як і Катя, не запропонував пройти, присісти. Обоє відчували себе ніяково, так і стояли навпроти один одного, поки в кімнату не увійшла дружина батька і не запропонувала всім сісти на диван.

Коли жінка знову пішла на кухню, батько почав розпитувати Катю про маму. Катя відповідала односкладово, неохоче, не вдаючись у подробиці.

Батько змінив тему і почав розпитувати Катю про навчання.

Потім Людмила, нова дружина, покликала їх на кухню пити чай. Батько весь час не зводив з Каті очей, сказав, що вона ще більше стала схожа на маму.

— Вона була дуже красива, як ти зараз.

Катя вловила в його голосі жаль і провину. Потім вони з Сергієм зібралися йти. Біля дверей Людмила запросила приходити її частіше в гості.

— Ну ось, а ти боялася. На мою думку, батько був радий тобі. А дружина у нього нормальна, привітна, — сказав Сергій, коли вони вийшли на вулицю.

— Не треба було ходити до них, — буркнула у відповідь Катя.

У квартирі мало що змінилося за стільки років. Катя згадала, як вони жили всі разом.

А тепер мама тулиться в маленькій тісній квартирі далеко від центру. Хіба це справедливо?

Дівчина нічого не сказала мамі, а сама вирішила, що ніколи більше не піде до батька.

І все ж через рік вона порушила свою обіцянку. Катерина не хотіла запрошувати батька на своє весілля, але вирішила зайти і сказати йому, що виходить заміж. Сергій наполіг.

Двері відчинила Людмила. Але не посміхалася, як минулого разу, не запросила зайти, а розмовляла з Катею через поріг.

— А тато вдома? — запитала Катя.

— Його не стало два місяці тому, — сухо відповіла Людмила.

— Як? А чому ви нам не повідомили? Адже батько знав нашу адресу, думаю, ви теж.

— Все сталося так раптово… Мені не до того було.

— Не до того, щоб запросити рідну дочку попрощатися з батьком? — обурилася Катя.

— Думаю, тобі більше немає сенсу приходити сюди, — сказала Людмила і зачинила перед Катею двері.

Вона йшла додому, нічого не розуміючи. Минулого разу Людмила була сама привітність і чарівність, запрошувала в гості, а сьогодні навіть не впустила в квартиру. Вдома вона розповіла все Сергію.

— Дивно, вона мені здалася цілком нормальною. Напевно, так на неї подіяла втрата твого батька, — вирішив Сергій.

Після весілля він сам повернувся до цієї розмови.

— Слухай, якщо батька не стало раптово, то навряд чи він залишив заповіт. Ти спадкоємиця квартири, причому пряма.

— І що? — запитала Катя.

— Як що? Якщо батько пішов нещодавно, потрібно встигнути подати в нотаріальну контору заяву на вступ у спадщину. Або що там подають у таких випадках?

Квартира за стільки років вже точно перейшла у власність твого батька. Ти рідна дочка, пряма спадкоємиця, маєш право на частину квартири, якщо не на всю. Як я зрозумів, у твого батька з Людмилою не було спільних дітей.

Катя вирішила разом із Сергієм ще раз зайти до Людмили. Але двері їм ніхто не відчинив.

Почувши розмову, до них вийшла сусідка, сказала, що Людмила поїхала, а куди, та їй не повідомляла.

— Тітонько Машо, ви мене не впізнаєте? Я Катя, дочка Миколи Михайловича.

— Не пам’ятаю я ніякої Каті. Ідіть ви… Нема чого тут винюхувати, а то в поліцію подзвоню, — сказала сусідка і зачинила двері у свою квартиру.

— Нічого не розумію. Десяти років не минуло, а сусідка забула мене, — міркувала на сходах Катя.

— Забудь. Підемо до нотаріальної контори, і ти заявиш свої права на квартиру. Нехай самі шукають Людмилу, — сказав Сергій.

Катя довго відмовлялася, але все ж пішла. І тут вона дізналася, що термін вступу в спадщину… минув.

— Як же так? Дружина батька сказала, що він пішов з життя лише два місяці тому, а ви кажете… сім. Вона не повідомила нам з мамою, що батька не стало, — обурилася Катя.

Виявилося, що батько дійсно пішов у засвіти більше семи місяців тому. Нотаріус порадив Каті звернутися до суду, але попередив, що справу вона навряд чи виграє.

І Катя вирішила, що нікуди звертатися не буде. Не потрібна їй ця квартира. І навіть Сергій не зміг її вмовити.

А потім Сергій сказав, що Людмила продала квартиру і зникла разом з грошима.

— Ти ходив до неї? Навіщо? Ми ж домовилися, — прямо запитала чоловіка Катя.

— Думав, вона повернулася. Але в квартирі вже живуть інші люди. Ну і аферистка ця Людмила. Мало того, що обдурила тебе, так вона вже й квартиру продала.

Мені навіть здається, що вона винна у відході твого батька. Аж надто швидко його не стало після того, як ми до них в гості заходили. Злякалася, що з’явилася ще одна спадкоємиця.

Катя мало не посварилася з чоловіком через його самодіяльність.

— Я ж просила нічого не робити. Нічого вже не змінити. Квартира мені не потрібна. Я не зможу в ній жити після всього. Батька шкода, але він сам винен…

Катя згадала нещасний і винуватий вигляд батька, коли він розпитував її про маму.

Не зв’язався б з цією Людмилою, не пішов би від них з мамою, нічого б з батьком не сталося, і зараз був би живий.

Влізла ця Людмила в їхнє життя, зруйнувала сім’ю, батька зжила, а мама так і не оговталася після його зради. Заволоділа квартирою батька і зникла з грошима, отриманими від її продажу.

Катя з Сергієм домовилися, що не будуть шукати Людмилу і подавати до суду. Вони купили квартиру в іпотеку. Сергій сам запропонував записати її на Катю.

— Про всяк випадок. Щоб у жодної “Людмили” не виникло бажання скористатися нашою недосвідченістю і ситуацією. Ця квартира твоя і наших майбутніх дітей.

 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!  Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!