Я, мабуть, не одна така. Покинута матір-одиначка.

Василь залишив мене, коли Віці було всього 2 рочки. Сказав, що знайшов більш достойну кандидатуру, а я вже його минуле. Зі мною він не відчуває тієї ейфорії…

Аліменти мені він не виплачував. На мені був кредит за квартиру, в якій я залишилась жити. Відповідно, виплачувала його теж сама. З тих грошей, що за дитину отримувала і чим батьки допомагали. І ще я підробітки якісь мала. Ми ледве зводили кінці з кінцями. Ох, як згадаю і часи!

Згодом я познайомилась з Любомиром. Ми сходили на декілька побачень. Одного разу він збирався до мене в гості і спитав:

– В супермаркеті щось треба?

– А знаєш, – наважилась я, – купи шматок м’яса!

М’ясо було рідкістю у нашому домі. Я рідко дозволяла собі його купувати.

Пам’ятаю, він тоді прийшов з величезним пакетом продуктів. Не тільки з м’ясом. Там і яйця, ковбаски, сир, молоко, овочі, фрукти, печиво. Цим вчинком він мене покорив. Я бачила, що це зрілий мужчина. Мужчина, який старається не тільки для мене, а й для моєї доньки. Що не маловажливо! Мені вже не потрібні були букети і подарунки. Я хотіла уваги і проявів тепла.

Любомир з Вікою легко знайшов спільну мову, вони потоваришували.

Я знала, що я за  ним, як за кам’яною стіною. Що він підставить своє надійне плече у скрутну хвилину, підтримає. Такого чоловіка я була готова оточити любов’ю і ласкою. Йому я готова була відкрити свою душу…

Про свій вибір я не пошкодувала жодного разу.. А мені було з чим порівняти. Я знала – достойнішого чоловіка я не знайду!

А ви б наважились після розлучення вдруге створювати сім’ю?