То був мій день народження. Дякувати Богу, я на своїх ногах відсвяткувала своє 60-річчя! – У мене є для тебе сюрприз! – Вигукнув мій син, коли вони з сестрою увійшли. – Щоправда? І що ж це? – з нетерпінням спитала я. Моя дочка мовчала і дивилася собі під ноги. Мій син ніяково човгав ногами. – Ну, цього року ми мали не так багато грошей, – сказав він, – тому ми не купили тобі нічого особливого. Але ми принесли торт із супермаркету, а моя дочка намалювала тобі малюнок. Чи зійде за сюрприз? Я спробувала приховати своє розчарування. – Дякую, – сказала я, намагаючись не здаватися невдячною. Після того, як вони пішли, я зателефонувала кільком своїм найближчим подругам. – Мені шкода, що твої діти нічого тобі не подарував, – співчутливо сказала одна з них, – але нічого, не переживай так сильно.

– Справа навіть не в подарунках, – зітхнула я, – мені прикро за те, що вони навіть не спробували змусити мене відчути себе особливою у свій день… Я маю на увазі, що це мій 60-й день народження, і вони навіть листівку мені не подарували. – Жаль, подружко, – сказала вона, – моя дочка взяла мене з собою в Париж на тиждень на моє 60-річчя. – Пощастило тобі… – сказала я, відчуваючи сильну заздрість. – Ти маєш рацію, мені дуже пощастило», – продовжила подруга, – але ти ж знаєш приказку «що посієш, те й пожнеш». Може, тобі треба поговорити зі своїми дітьми та повідомити їх, що ти відчуваєш? – Не знаю, – з сумнівом сказала я, – я не хочу стати причиною конфлікту.

Advertisment

– Тобі треба навчитися постояти за себе», – наполягала подруга, – якщо ти цього не зробиш, вони просто продовжать приймати твою допомогу як належне. Я подумала про те, що подруга сказала, і вирішила наслідувати її пораду. Наступного разу, коли я побачила своїх дітей, запросила їх на розмову. – Мені дуже nрикро, що ви нічого не подарували мені на день народження», – сказала я. – Ми розуміємо, мамо, пробач, – сказала моя дочка, у нас просто не було грошей цього року. Вибач нам. – Справа не в грошах, – сказала я, – вся річ у зусиллях. Ви могли б хоча б зробити мені листівку або щось таке.

– Наступного року ми постараємося досягти більшого успіху в цьому плані. Ось побачиш, який сюрприз ми тобі влаштуємо! – пообіцяв мій син. Але збитки вже було завдано. Я не могла не образитися на своїх дітей за їхню неуважність. – Я не знаю, що робити, – сказала я подрузі, – я відчуваю, що виростила егоїстичних людей, які щороку обіцяють мені одне й те саме… – Ти сама маєш збудувати своє щастя. Не покладайся в цьому плані на них, – сказала мені подруга, – хто краще за тебе знає, що тобі потрібно, скажи мені? Я тоді зрозуміла, що моя подруга страшенно права. Шкода, я надто пізно це зрозуміла…