Я поїхала в Іспанію давно, донька тоді ще в школі навчалася. Пощастило знайти в Матаро роботу, працювала в готелі. Добре, що це місто було на узбережжі Балеарського моря, відповідно, безліч туристів щосезону.
Майже всю зарплату я надсилала доньці в Тернопіль. Добре, що вона після 11 класу вирішила залишитися у місті, вступила до медичного. Правда, на платну форму навчання.
У Іспанії я старалася не шикувати. Купувала на ринку дешеві продукти, одяг, взуття. Навіть телефон сенсорний жаліла собі брати, хоча там був той Скайп і Вайбер. Таня потім вислала мені свій старий сенсорний, а собі на день народження купила новий айфон. Я в тому не розбираюся так сильно.
Після закінчення університету донька вийшла заміж. Я не була присутня на весіллі, бо директор не дав відпустки. Але хотіла залагодити провину грішми – переслала їм 5 тисяч євро. На ці кошти Тетяна купила собі машину, потім зробили ремонт у квартирі.
Загалом, тут я пробула вже 15 добрих років. Тетяна вже доросла, має трьох дітей, свою родину. Не буду я далі тягнути на собі всі фінансові обов’язки, треба і для себе пожити якось.
Цього місяця приїхала додому, привезла гостинці, подарунки, іграшки для онуків. І ще мала з собою 3 тисячі євро, так, на заощадження. Тетяна запросила у гості ще свекрів, ми гарно посиділи вдома.
Ввечері вже всі гості розійшлися. Донька постелила мені у вітальні нову постіль, розклала ліжко:
– Мамо, а ти коли в Петриків поїдеш?
– Тобто?
– Ну в село завтра тебе завезти чи коли?
– Я не думала про це. А чого ти питаєш?
– Так твої речі треба в село перевезти, подивитися, чи там все нормально. Ну як ти тут в Тернополі житимеш?
У селі Петриків колись жили мої покійні батьки. Від них залишилася хатинка на 2 кімнати. Але роками там ніхто не господарював, відповідно, господарка занепала. Дах протікає, де-не-де вже дірки з’явилися. Паркан покосився, десь взагалі відвалився на траву. А скільки там бур’янів на городі – тиждень треба все копати.
Я знаю, що тих 3 тисяч євро точно не вистачить на ремонт. Там мінімум ну 10 тисяч доларів, бо треба вкласти в садибу, город, ремонт, все так утеплити до зими.
Чесно, така поведінка доньки мене розчарувала до сліз. Поки всі спали, я тихо плакала у подушку.
Роками гарувала, як та коняка, працювала у поті чола. Одяг у секонд-хенді брала, собі жаліла горятко кави чи печиво купити. Аби моя донька мала машину, ремонт зробила, онуки ходили ситі та одягнені.
А ось така відплата за роки турботи. Колежанки кличуть знову до Іспанії. Я сама рада поїхати, може, вийде на окреме житло назбирати. Тільки єдина донечка Тетяна відвернулася від мене…
Як матері помиритися з донькою?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Daryna
