Лежала я якось у лікарні, а у палаті зі мною були дві жіночки: Лідія Яківна — гарна і струнка 50-річна жінка та Анна Георгіївна. От ми й розговорилися з ними про життя та й давай подробицями ділитися.

– І що, пробачила йому? – запитала Лідія Яківна. – Невже так любила, щоб зраду пробачити? Але ні, якби любила то точно не пробачила б! Та й ти ж сама кажеш, що тільки заради дітей з ним лишилась. А от чи зможе він бути хорошим батьком, це вже питання. Хіба ж можна бути поганим чоловіком та зразковим батьком?

– А ти б як зробила? – запитала Анна Георгіївна. – Якби в тебе не було роботи, зате було четверо дітей?

– Вам легко говорити, Лідіє Яківно, у вас чоловік дбайливий та й робота хороша, — втрутилася я. 

– Дбайливий? – здивувалася жінка. – Це він тут такий дбайливий… А насправді моє життя набагато складніше, ніж здається на перший погляд. Вийшла я за нього заміж, коли вже була при надії, але дитина була не його. Він про це знав, але ми домовилися, що нікому про це розповідати не будемо. Не знають ні його родичі, ні мої, ні навіть наш син. З самого початку, все було просто чудово. Перші п’ять років нашого життя можна було б сміливо назвати ідеальними. Я працювала на улюбленій роботі, чоловік також, сина віддали у дитячий садочок. А потім, мій чоловік отримав травму на роботі та й вирішив звільнитися. Сказав, що дуже втомився від цього всього, хоче відпочити. Я змовчала й 2 роки поспіль самостійно забезпечувала родину фінансово. 

Через деякий час чоловік влаштувався викладачем у профтехучилище, працював від сили 6 годин на тиждень й більше навіть не старався. Я вирішила про це з ним поговорити, розмова йому не сподобалася й він запитав: “Ти хочеш, щоб син дізнався, що він мені не рідний?”. Звичайно, я цього не хотіла, тому змирилася з таким життям.

Потім, йому закортіло змінити нашу квартиру на власний будинок, мовляв, хоче мати подвір’я гарне, басейн. Завжди він мріяв запросити друзів на шашлики та у більярд пограти. От і це бажання я виконала. Потім, він захотів круту машину, іномарку. Грошей на неї у мене не було, тому довелося у рідних позичати. Ледве віддала. 

А щодо турботи, то це він лише на людях такий. Ми ж з ним вдома майже не розмовляємо, давно вже йому зі мною нецікаво. А з сином він взагалі спілкуватися перестав. Я йому навіть розлучитися пропонувала, але він не хоче. Ще б пак! Таку курку з золотими яйцями втратити! 

А знаєте що? Треба з цим покінчити. Зізнаюся у всьому синові! Він у мене вже дорослий, має зрозуміти. Це єдиний спосіб розірвати ці токсичні стосунки. Не ведіться дівчатка на ідеальну картинку. Все може бути геть інакше. 

Як би ви вчинили на місці Лідії Яківни?