Скоро у моєї свекрухи ювілей – 60 років. Ми з чоловіком довго думали, що подарувати Інні Василівні. Врешті вирішили прямо запитати у неї, чого б вона хотіла:

– Та телевізор треба новий, бо той вже барахлить, – скаржилась свекруха. 

Інна Василівна вміла хитро розпорядитися нашими грошима:

– Було б добре, щоб ви на базі й мені крупи купили!

– І цукру зробіть більші запаси, бо я сама й донесу!

– Хай Богдан заїде в магазин, бо йому по дорозі.

Але такої відвертості я не очікувала. Свекруха знала, що у нас зараз скрутно з грошима. Я працюю швачкою, чоловік – водій таксі. Крім того, у нас син у випускному класі і всі гроші йдуть на репетиторів. Ми точно не можемо собі дозволити такого подарунка. 

Крім того, телевізор у свекрухи є і він нормально працює. Ми навіть майстра кликали – все добре. Та свекруха вічно скаржилась то на звук, то на якість зображення. 

– Може, купимо мамі щось інше, – пропонувала я.

– Але ж ти сама спитала у мами, що вона хоче. Буде негарно, якщо ми не купимо.

Тоді я вирішила сама поговорити з Інною Василівною. 

– Телевізор – це дуже дорого. Можливо, ми зможемо купити його для вас пізніше.

– Можете взагалі нічого не купляти! – образилась свекруха.

Ми з чоловіком вирішили придбати для свекрухи набір постільної білизни. Я сама їздила у магазин, вибирала. У день ювілею я купила свекрусі ще букет квітів. Вийшов дуже гарний подарунок. Та саме застілля, м’яко кажучи, не вдалося. Весь день подруги Інни Василівни косо поглядали на нас і сама свекруха була чимось не вдоволена. Коли вже всі розійшлися, свекруха сказала:

– Не думала, що ти така скупа.

– Та про яку скупість йде мова? Ми ж обіцяли, що купимо телевізор трохи згодом.

– Для рідної мами могли й позичити! Я вже сказала подругам, що у мене буде новий телевізор.

Ця ситуація добре підірвала мої стосунки з чоловіком і з його мамою. Ніколи не думала, що через подарунок можна так посваритись.