“Прощавай, добряк!”

Стільки теплих слів сьогодні про 23-річного Юрія Махнюка, воїна, молодшого лейтенанта 93-ОЇ ОКРЕМОЇ

механiзованої бригади «Холодний Яр», якого проводили сьогодні в останню земну дорогу.

Стільки щедрого осіннього сонця і спогадів. Чого варті лише слова найближчого Юриного друга про те,

що він був, немов прототип героя з пiснi Кузьми «Добряк»… I більше його немає з нами. Це 20-й загиблий з нашої громади.

Молоде життя, яке лише входило в силу, набирало обертів.

Світла людина, яка дуже любила свою сiм’ю: тата, маму, сестру.

Сьогодні під час Громадянської панахиди казав, що в цивілізованому суспільстві ступінь зрілості цього суспільства визначає ставлення як до людей, так і до тварин. Маленька і промовиста деталь: Юра колись підібрав кволого собачку, приніс до батьків, виходив і дав дім.

Це риса любовi та співпереживання.

Це те, що відрізняє нас від оскаженілого рашистистого сусіда.

Це те світло, за яким сумують сьогоднi сотні людей: вчителi та однокласники зі школи №9, де вiн

вчився, з Ковельського промислово-економічного коледжу, з кафедри військової підготовки ЛНТУ,

випускником якої Юра став 2020 року. Компанії «Модерн-Експо», де встиг зовсім недовго попрацювати інженером-технологом.

Цей юний воїн, за життя якого 40 днів боролися лiкарi, лишив нам слова, які були і його життевим

кредо.

Звучать вони так:

Я НЕ МОЖУ ОПУСКАТИ РУК!

Якщо він не опускав їх до останнього. То і ми – не повиннi! Хоч як тяжко нам зараз.

Найтемніша ніч завжди перед світанком. 1 Юра один з тих, хто нам цей світанок наблизив ціною свого життя.

Низький уклін батькам за сина!

Вічна пам’ять!

Слава Україні!