Моя теща – далеко не цукор, та я ми мусимо з нею жити. Після весілля оселились окремо і все було чудово. Та згодом сталася в нашій сім’ї біда – раптово помер тесть. Дружина дуже важко це пережила, адже він був гарним дбайливим батьком. А згодом якось вона прийшла додому і сказала.
– Мама залишилась одна, ми мусимо до неї переїхати, бо сама вона не впорається!
– Так їй всього 65 років!
– І що? Татові було 67 і його вже нема!
Дружина просила, тому врешті я погодився. Крім того, ми подумали, що так буде краще для дітей. І зекономимо на оренді житла. Щойно ми переїхали, Галина Михайлівна почала вигадувати для нас завдання. За пів року я зробив в її квартирі ремонт і купив нову техніку і деякі меблі.
Та нещодавно ми робили тестю пам’ятник. Обрали невеличкий скромний, але з каменю. І тут, коли все було готове, теща раптом за вечерею заявила:
– Я хочу, щоб і мені вже пам’ятник зробили!
– Нащо?
– Багато хто так робить! Тим паче потім дорожче буде! Крім того, я хочу сама обрати такий, щоб мені подобався!
– Хіба ж це нормально? Живій людині пам’ятник на цвинтарі!
– Без дати, її потім собі додасте, та й клопоту менше матимете! Вам краще!
Врешті ми погодились. Просто дружина дуже хотіла їй догодити. А тоді вона пішла з Галиною Михайлівною обирати пам’ятник. Коли вони повернулись, теща була дуже задоволена. А от дружина – ні.
– Слухай, мама обрала, ми вже все замовили!
– Добре, це ж головне!
– Та річ у тім, що вона мало не найдорожчий обрала. Високий з червоного граніту.
– Нічого собі. І скільки він коштує?
– 120 тисяч гривень. Нам дозволили розділити цю суму на чотири місяці.
– Ти що? Та можна ж хату в селі купити! Де я візьму стільки грошей!
– Ми мусимо знайти їх! Врешті батьківська квартира ж нам залишиться!
– Але твоя мама може ще 20 років прожити. Згодом скаже, що хоче інакший пам’ятник. Що знову будемо переробляти?
Я шокований, не знаю, що робити. Аби втілити забаганку тещі доведеться в борги по самі вуха залізти. А нам все ж ще жити якось треба. Що б ви на таке сказали? І взагалі, як гадаєте, це нормально?
IrynaS
